Котик залишився на самоті на дачі! І я вирішив його рятувати, та Мурчик чомусь не хотів їхати!

Пройшов тиждень. Сусіди повернулися останнім катером з дачі. Вони були без свого кота. Великого, рудого зухвалого, який не бачив на одне око. Ціле літо у нас із ними виникали пригоди, то він в мене їжу вкраде зі столу, то перекине банки або викопає серед городу велику яму. Хоч він і доставляв клопіт, але з ним було весело. Тому, коли побачив, що сусіди повернулися без кота, сильно розчарувався. Наступного дня з дружиною вирішили піти розпитати в пари, де ділася їхня тварина.

Сталося так, як і я думав. Кота залишили на дачі.

Мені не було спокою, переживав, не міг собі місця знайти. Ввечері зателефонував директору та попросив вихідний назавтра. Він дозволив. Дружина без лишніх слів просто промовила, щоб я був обережний і щоб попросив когось з місцевих підвезти човном.

Ранок почався з величезних сірих хмар, які обіцяли дощ. Я декілька годин вештався по човновій станції й надіявся, що хтось мені попадеться та зможе мене підвезти. Ще через дві години знайшовся чоловік, міцної статури, взутий в здоровенні чоботи. Він щось ремонтував у своєму човні, я підійшов та ввічливо пояснив, що на дачі забувся дуже важливі документи, які терміново мені потрібні, протягнув йому сто гривень. Чоловік взяв гроші, але поки він їх брав та ховав, то сам із собою говорив, бідкався, які ті дачники розтяпи.

От ми сіли та попливли. Відразу було відчутно, що вода неспокійна, хвилі бушували. Через пів години нам все-таки вдалося дістатися до призначеного місця, моєї дачі. Чоловік сказав, що через таку жахливу погоду, потрібно надбавити хоча б двадцятку. Я подивився на небо і зрозумів, що все тільки починається. Чим далі, тим гірше. Потрібно спішити, тому чим швидше побіг до будинку.

– Мурчику! Мурчику! – зі всіх сил кричав я, з надією, що він десь з’явиться.

І тут раптом він з’явився в полі мого зору. Підбіг до мене і почав тертися об мої ноги. Я швидко його взяв на руки та побіг назад до човна. Прибіг, сів з котом на руках. Водій великими очима дивився на мене вже хотів мовити, як раптом…

Мурчик прудко зістрибнув з човна на землю, потер сліпе око та кудись побіг.

– Стій, куди ти?! Іди сюди. Не тікай, — кричав не своїм голосом я.

Я був змушений бігти слідом за котом, вже було байдуже на прокльони, нецензурні слова та обіцянки, що нас тут залишать від того чоловіка.

Кіт біг із шаленою швидкістю, а я за ним, старався не відставати. Не очікувано Мурчик забіг в кущі та сховався в них. Я підбіг, заглянув у кущі й побачив там маленьке руде кошенятко, що пищало. Мурчик глянув своїми оченятами на мене та мявкнув.

Я швидко встав на коліна, уже хотів взяти двох на руки, як тут почув в заді чиїсь кроки. Цей величезний чоловік ішов до мене, з його вуст голосно лунали прокльони. Він став за моєю спиною та замовк.

Через тридцять секунд мовчання, він спокійним голосом промовив:

– Не барися, поспіши. Ще трохи та почнеться гроза, тоді вже звідси ніяк не виберешся.

Я чимдуж взяв на руки котів та побіг до човна. Якимсь дивоом нам вдалося все-таки дістатися назад до станції. Дорога була дуже важко, нічого не було видно. Тільки завдяки Богові ми лишилися в живих.
І після нашого прибуття, чоловік сказав:

– А ти ще наволоч.

Я зніяковіло відповів:

– Чому це?

– Як це чого? Значить виходить так: ти сказав, що потрібно терміново документи забрати, а сам їхав спасати котів? То чому зразу так і не сказати? Чи я по-твоєму нелюд якийсь? Так, чи що?

– Ні в якому разі, я лише злякався, що через цю причину, ви просто відмовитеся везти мене. А рятувати котів, окрім мене, не було кому. Тому так і сталося, — пояснив я.

Чоловік нічого не відповів, промовчав. Щось задумався, заліз у човен та почав щось шукати.

Через деякий час він дістав коробку, в яку поклав теплий рушник, та віддав мені. Це було для кошенятка, аби він не змерз. Я вже зібрався від’їжджати та подякував чоловікові. Він відповів мені:

– Неправильно, що одному – все, а іншому – нічого.

Підійшов до Мурчика та промовив:

– Не хочеш у мене жити? Я часто ходжу рибалити, а ти кіт дуже прудкий, як я бачив. Розумний, ще й не кинув кошеня самого.

Після цього кіт подивився на мене винним поглядом, зістрибнув з моїх рук, підійшов до чоловіка, став на задні лапи, передніми вперся в ноги чоловіка та мявкнув. Тоді чоловік взяв до себе його на руки.

Обернувся та почав гладити кота та тихенько щось говорив до нього.

Через декілька хвилин, він підійшов до мене та спокійно промовив:

– У мене до вас пропозиція: чи не хотіли б ви на наступних вихідних поїхати зі мною на риболовлю?

Звісно, що я погодився. Ми обмінялися контактними даними, потисли один одному руки та попрощалися.

Коли приїхав додому, ми з дружиною доглядали за маленьким кошенятком, і тут раптом вона знайшла під рушником ті самі мої сто гривень.

З цієї історії розпочалася дружба. Відтепер ми майже кожні вихідні їздимо з тим чоловіком на риболовлю.