Кожного дня о 7:00 Наталя Петрівна голосно вмикала радіо, відкривала настіж вікна та виходила на вулицю курuти. Та цього ранку все змінилося, і сусіди запідозрили недобре

Наталя Петрівна була не досить звичною бабусею. У свої 82 вона курuла та не цуралася міцного слівця. Кожного дня вона слухала рок та ходила гуляти в парк. Та сусіди вже звикли до неї, і часто навіть на гучну музику о 7:00 не скаржилися.

Цієї неділі Наталя Петрівна так само встала рано, поставила каву, ввімкнула голосно музику, відкрила настіж вікна. Заварила горнятко міцного та запашного напою та вийшла у двір. Наталя Петрівна сіла на лавку на закурuла. Будинок у них був невеликим – усього два поверхів та один під’їзд, тож, звичайно, голосна музика відразу розбудила всіх мешканців дому, відчинилися вікна на другому поверсі й Марія Іванівна голосно крикнула Наталі Петрівні:

– Петрівно, ти знову за своє? Дай хоч у неділю поспати нормально?

– І тобі доброго ранку!

– Та коли вже ти схаменешся?

– Ніколи.

Наталя Петрівна вже давно жила сама, чоловік та син її зaгинули, проте вона не втратила вміння радіти кожному новому дню та будь-якій дрібниці. Як могла, вона старалася саме проживати кожен день, а не існувати, особливо на пенсії, тому не розуміла таких «зануд» як Марія Іванівна. Та сусіди не ображалися на Наталю Петрівну за ранні підйоми, а якщо сварилися, то тільки так, для годиться. Вони всі чудово розуміли, що жінці самотньо і потай навіть жаліли її.

І цього ранку, як і завжди, Наталя Петрівна пішла до парку. Як би погано вона себе не почувала, як би не боліли ноги, щодня жінка виходила на прогулянку, сідала на свою улюблену лавку, насолоджувалася свіжим повітрям, а потім поверталася додому. Та сьогодні улюблене місце Наталі Петрівни було зайняте. Там сиділа якась дівчина з візочком, та ще й велику сумку поруч поклала.

– Дівчино, взагалі-то це моє місце. – зауважила Наталя Петрівна.

– Так? То я вже йду, йду.

– Зачекай, сиди на місці, тільки сумку посунь.

– Ану дай тебе краще розглядіти, молода-гарна, – сказала жінка, надягаючи окуляри.

– Ой, що ж це в тебе з обличчям? Чи не чоловік тебе так?

Виявилося, що у дівчини сuнці по всьому обличчю. Почувши питання бабусі, вона почала ридати навзрид. Наталя Петрівна допомогла їй піднятися, повела до себе додому, заварила чаю. Дівчина заспокоїлася та розповіла, що чоловік у неї багато п’є, нещодавно втратив роботу, тож ще й бuти її почав. Вона переживала за дитину, щоб ще й доньці не дісталося, тому швидко зібрала речі, поки чоловік спав, і втекла. Та йти їй нікуди, адже батьки померли й спадщину їй не залишили, навіть житла немає.

Наталя Петрівна запропонувала дівчині з дитиною залишитися в неї: квартира велика, пенсія в неї нормальна, а так ще й компанія в неї буде, а вона про онуків і мріяти доти не сміла. Тож наступного ранку все змінилося для цілого будинку.

Кожного дня о 7:00 Наталя Петрівна голосно вмикала радіо, відкривала настіж вікна та виходила на вулицю курuти. Та цього ранку все змінилося, і сусіди запідозрили недобре. Марія Іванівна відкрила своє вікно о 7:30, не побачивши сусідки на лавці, вона крикнула двірнику, спитала, чи не виходила вона раніше, та Наталю Петрівну ніхто не бачив. Марія Іванівна вирішила піти подивитись, що сталося, та тут відчинилися вікна на першому поверсі.

– Я вам зараз постукаю. Чи не можна так не шуміти зранку? У мене тут дитина спить, тож будьте тихіше!

Щаслива Наталя Петрівна зачинила вікна, ще раз подякувала Богові за такий сюрприз та пообіцяла кинути курuти.