Моя мама завжди мене не любила й всіляко намагалася це підкреслити. Вона навіть не намагалася стати для мене справжньою мамою. Якби не моя бабуся, то я не знаю, що б робила.
А почалося все, коли моїй мамі було вісімнадцять. Цю історію мені розповіла бабуся. У свою юність вона втілювала мрії мільйонів дівчат. Мама була місцевою моделлю. Кілька разів вигравала конкурси краси на загальнодержавному рівні. Перед нею відкривалося щасливе майбутнє з фотосесіями, обкладинками журналів та контрактами з виробниками одягу, парфумів, косметики.
Все пішло шкереберть, коли вона зустріла мого батька. Він був бізнесменом. Катав її на автомобілі, пригощав у ресторані, купував дорогі подарунки та квіти. Яка жінка, особливо в такому віці не капітулює перед такими залицяннями. Як результат – мама завагітніла. Вона спочатку хотіла зробити аборт. Але бабуся її відмовила. Змогла вмовити залишити дитину, про що мама потім багато разів шкодувала.
Вагітні моделі нікому не цікаві. Вона втратила популярність та зникла з небосхилу модельного бізнесу. Пролетіла наче комета. Спочатку палала, а потім загубилася за горизонтом. Ще під час вагітності вона жалкувала про свій вибір, але було вже пізно. Лікарі відмовлялися робити аборт навіть за гроші. Довелося народжувати. Так на світ з’явилася і я.
Після пологів не могло бути мови про відновлення кар’єри моделі. Мама була не у формі, а для існування потрібні були гроші. Від колишніх знайомих, які завжди так привітно посміхалися в обличчя, нікого не залишилося. Вона стала вигнанцем у світі моди та краси. Довелося шукати звичайної роботи, щоб прогодувати мене та себе. Поки за мною дивилася бабуся, мама працювала у цілодобовому магазині. Від постійних нічних змін вона приходила втомлена та розбита. Почала набирати вагу. Її життя не подобалося їй.
В усьому вона винила мене. Коли я підросла, то часто чула від неї, що це я в усьому винна. Мама ставилася до мене наче до чужої. А коли мені було вісімнадцять років, й ми святкували вдома, то вона почала плакати за столом. Вона дивилася на мене та бачила молоду себе. Їй стало важко. «Краще б я зробила аборт,» – сказала вона замість вітання. Я плакала та злилася на неї та все одно була вдячна за життя. Іншої мами в мене немає.
