Леся 3авагітніла у 17 років. Та її хлопець сказав, що не 3нає навіть, хто вона, що вперше бачить її. Батьки підтримати в1дмовилися, лише дор1кають.

Леся виховувалася у звичайній сім’ї. Однак батьки до її народження не були готові. Та що поробиш?! Незапланована дитина таки народилася. Батькам хотілося ще тоді пожити у своє задоволення, то вони часто залишали її саму або відправляли до бабусь і дідусів.

Леся росла доброю та чемною дівчинкою, вередливою не була, хоча іноді і паска від тата отримувала. Та все стало набагато гірше, коли у родині з’явився молодший брат. Ігор народився  у той час, коли батьки були готові мати дітей. Тому всю свою любов і турботу вони віддавали сину. Про Лесю вони геть забули. Жити в такому оточенні дівчинці було нестерпно.

Донька, насамперед, виконувала функції няньки. Леся ж була старшою за брата на 10 років. Дівчина ще прибирала у будинку, готувала, прасувала – виконувала усі домашні обов’язки. Звісно, і про навчання їй не слід було забувати.

Те, як проводить вона свій вільний час, ні батька, ні матір не цікавило. Леся мріяла кудись втекти, щезнути, пропасти. Дівчина прагнула до самостійності, їй так уже хотілося дорослого життя! У сім’ї вона почувалася, як у пеклі, тому хотіла якнайшвидше кудись подітися.

А потім Леся здибалася на річці з Антоном. Вона закохалася у вродливого та самовпевненого хлопця.  Антон теж не обділяв її увагою. Вони зустрічалися, як дорослі, хоча Лесі і було всього 16 років. Її батьки про це навіть не здогадувалася. І ось Леся завагітніла. Цього, звісно, слід було очікувати. Дівчина думала, що нарешті її омріяне щастя до неї прийшло. Вона уявляла, що матиме власну сім’ю, чоловіка і дитину.

Та коли повідомила про це Антонові, то він просто послав її геть: «Я тебе навіть не знаю. Звідки ти, дівчино? Я вперше бачу тебе…» А потім Антон написав їй повідомлення, у якому говорив, що більше зустрічатися з нею не хоче і нехай сама з усіма своїми проблемами розгрібається.

Довго плакала Леся. Навіть хотіла руки на себе накласти. Та, зрештою, вирішила про все розказати батькам.

Замість підтримки мами її чекали лише дорікання. Мати говорила, що вона їх зганьбила вагітністю, а батько навіть хотів пасок брати та стримався.

Потім повезли Лесю на аборт. Щось робити було вже пізно. Лікар так сказав.

Леся розповіла, що вона вагітна від сільського хлопця Антона. Батьки дівчини хотіли змусити хлопця одружитися з донькою. Та коли вони пішли до нього додому, то зрозуміли, що його батьки ще гірше, ніж він. Ті почали кричати і говорити, що треба ще тест ДНК зробити, перш ніж до їхнього сина чіплятися! А потім повідомили, що в Антона є порядна дівчина, з якою він збирається незабаром зіграти весілля. Одним словом, культурно послали батьків Лесі геть.

Доньці ж батьки весь час дорікали. Особливо їй було образливо, що вони сприймали її ненароджену дитину за велику ганьбу.

А потім була ще одна неприємна звістка. Антон потрапив у в’язницю. Він був за кермом напідпитку та збив людину.

Леся терпіла образи та дорікання батьків аж до пологів. А потім взагалі вирішила поїхати з крихітною донечкою до дідуся в інше село. Дідусь онучку прийняв.

Як складеться далі доля цієї дівчини знає, напевно, сам Господь. Єдине, що хочу сказати: бути одинокою матір’ю у такому віці без підтримки батьків – дуже важко. Добре, у неї хоч дідусь люблячий є.