«Чому для неї ви готові гори перевернути, а мені навіть в такій простій справі не хочете допомогти?» – або чому я вважав, що батьки мене нед0люблюють

З самого дитинства я помітив, що мої батьки краще ставляться до сестри. Я був сміливим та допитливим хлопчиком, тому прямо запитав у них, чому так. Тоді вони вирішили, що я просто peвную до нового члена родина. Сестрі був лише третій місяць, а мені шість років. Батьки й дійсно в той час більше займалися нею. Воно й зрозуміло, що для немовляти уваги завжди більше. Так мені й пояснив тато.

Але йшли роки, а уваги до сестри ставало все більше. Все, що мені раніше заборонялося, їй дозволяли робити. Гортати книжки з татової бібліотеки, до якої мені не можна було навіть наближатися – для неї – будь ласка. Навіть після того, як вона вимазала одне рідкісне видання брудними руками. Тато довго сидів та намагався відшкрябати від аркушів вишневе варення.

Чим старшими ми ставали, тим більше батьки вирізняли мою сестру. На мене перейшла вся важка домашня допомога по квартирі. Вона ж тільки те й робила, що вчила домашнє завдання. Подарунки на свята, які ми отримували не тільки від батьків, але й від інших родичів, також не варто навіть й порівнювати. Сестра отримувала сережки, прикраси, якісь ляльки, а мені діставалися цукерки та фломастери з олівцями. Й кожний раз, коли я заводив розмову про несправедливість у нашій родині, то отримував від батька пояснення, яке не відповідало дійсності, а коли намагався наполягати, то ще й покарання.

Я не скажу, що ображався на своїх батьків. Мене просто обурювала несправедливість. Хоча вже у пізньому підлітковому віці я відчув й переваги такого двоякого ставлення. Сестрі майже не дозволяли гуляти без нагляду, а ось я міг скільки завгодно перебувати на вулиці. Це було для мене тим самим, за що більшість підлітків ладні виконувати всю домашню роботу.

А далі я вступив до коледжу, отримав професію механіка й переїхав у інше місто на роботу. Там почав своє нове життя. Й тільки на весіллі я дізнався відповідь на своє питання: «Чому для неї ви готові гори перевернути, а мені навіть в такій простій справі не хочете допомогти?». Тато підійшов до мене та розповів правду, яку від мене приховували все життя.

Виявилося, що батьки мене всиновили. Їм сказали, що вони не зможуть мати дітей. Через кілька років паперової роботи я став їхнім сином. А ще згодом мама дізналася, що завагітніла. Тато просив пробачення за те, що він та мама дійсно по-різному ставилися до мене та сестри. «Ми тебе також любили, але не знаю чому, та мене більше тягнуло до твоєї сестри».