Лише одна мить – і життя Маргарити та Олександра зупинил0ся. Мабуть, вони були занадто щасливі

Михайлик був дуже чудовим хлопчиком. У дитинстві нагадував янгола: кучеряве світле волосся, бездонні сині оченята. Хлопчик ріс скромним та вихованим.

Маргарита та Олександр пишалися сином і ні на хвилину не жалкували, що він був у сім’ї єдиною дитиною. Зате всю свою ніжність та любов вони віддавали йому.

Михайлик добре вчився у школі та ходив на різні гуртки. У віці восьми років хлопчик визначився, що йому до душі. Якось він підійшов до батьків і рішуче сказав, що знає, чим хоче займатися. «Я твердо вже вирішив, чим бажаю займатися, мамо і тато. Серед тих занять, які я вже спробував, мені найбільше подобається верхова їзда та малювання. А ще я б хотів піти на фехтування». Батьки раділи такому вибору сина.

Минув рік. Михайлик був наполегливим та здібним учнем у навчанні. Маргарита та Олександр не могли нарадуватися синочком.

Одного разу вони поїхали до кінно-спортивного комплексу. Був спекотний літній день. Михайлик дуже хотів показати батькові та матері свої досягнення у верховій їзді. Він взяв участь у змаганні, а потім вони ходили по лісі та розглядали тутешні краєвиди. Зробили пікнік на природі.

Наближався вечір. Родина почала збиратися додому. Раптом хлопчик побачив коня, що сумирно пасся на галявині. Михайлик попросився у батьків підійти до тварини. Вони дозволили.

Коли складали речі у багажник, почули пронизливий крик. Оглянулися і побачили сина, що лежав на землі, а біля нього на диби став кінь.

Це був останній радісний день цієї сім’ї. Через день хлопчик помер у реанімації, так і не прийшовши до тями.

Для згорьованих Маргарити та Олександра життя зупинилося. Воно припинилося у мить смерті їхнього Михайлика. Вони не знали, що робити. Вони не розуміли, як і навіщо їм жити тепер?

Як оцінити цю ситуацію? Що робити? І хто винен у тому, що сталося?