Мабуть, правду казали сусіди, що дуже вона опікувалася своєю дочкою, а на старості діждала розплату

Моя сусідка Віра Семенівна – дуже добра людина. Ще з молоду вона залишилася вдовою, тому все своє життя вирішила присвятити єдиній дочці Аліні. Жінка весь час ходила в старому одязі, якби тільки у її донечки було все найкраще.

Я часто говорила сусіді, що наплачеться вона ще з дочкою, адже від такого виховання не буває добра. Треба було Вірі ще відразу йти заміж, доки кликали. За сумлінну працю Віру Семенівна призначили комірником. Жінку поважали всі в селі. Лише рідна дочка постійно її ображала.

В 9 класі Аліна вже мала славу легковажної дівчини. Коли Віра дізналася, що через її дочку ледве не розпалася сім’я їхнього агронома, жінка вирішила відправити дівчину на навчання до міста. Віра Семенівна задовольняла всі забаганки дочки, адже вона її єдина дитина. Як вона може відмовити їй у допомозі?

Коли у 18 років Аліна вийшла заміж, Віра дуже зраділа, адже гадала, що дівчина остепениться. Через декілька років Аліна вже не могла й дня прожити без спиртного. Вони з чоловіком постійно зловживали. Як їх ще з роботи не вигнали? Вірі було тяжко дивитися, як пропадає дочка, тому вона забрала її до себе, полікувала. Аліна була вдячна матері, що та не дала їй пропасти.

На роботі Віра Семенівна зустрічалася з різними людьми. Якось до них приїхав підприємець, що скупляв зерно. В цей час до Віри завітала дочка. Так і познайомилася Аліна зі Степаном. Весілля не забарилося. Мати була дуже рада за дочку, тому старалася допомогти молодій сім’ї, чим могла.

Згодом до нашого села приїхав новий агроном. Він був доброю людиною. Одна біда – його дружина втекла від нього, бо знайшла багатшого. Щоб син не заважав їй влаштовувати своє особисте життя, вона залишила дитину з батьком.

Віра довго опиралася залицянням Андрія Миколайовича, але жіноче серце – не камінь. Зумів чоловік розтопити його. Віра була дуже щаслива з новим чоловіком, а його сина Сергія любила і виховувала, як рідного. Коли дочка дізналася, що мати вирішила вийти заміж, влаштувала їй істерику. Вона не хотіла спілкуватися з новими родичами, тому перестала відвідувати й рідну матір.

Час плине швидко. Сергій уже закінчив школу, одружився. Він із дружиною дуже часто навідував своїх вже стареньких батьків. Вони вже обоє були на пенсії, тому Сергій старався допомогти їм по господарству. Невістка Люба теж не цуралася свекрів. Тільки рідна дочка зовсім забула про матір.

Сумна звістка про смерть Андрія Миколайовича підкосила здоров’я Віри. Вже не було хазяїна в її дворі. Я думала, що вона й помре від туги за коханим. Сергій з Любою ще частіше стали приїздити з міста до Віри, щоб допомогти, підтримати та й просто поговорити, згадати добрим словом чоловіка.

Якось на Віриному порозі з’явилася Аліна. Почала вона здалеку, вміла підлеститись. Дочка влада, що дуже скучила за матір’ю, а насправді хотіла видурити в неї грошей. Вона вважала, що якщо мати зі своїм новим чоловіком були при посадах, то мали великі заощадження. Аліна не могла допустити, щоб ці гроші потрапили до рук її зведеного брата.

Коли Сергій з Любою приїхали на вихідні, то Аліна наговорила їм багато образливих слів і сказала, що вони чужі с цьому домі, тому їм тут місця немає. Щойно мати дала дочці гроші, вона швидко зникла й більше не поверталася.

Віра Семенівна була в розпачі. На фоні таких переживань у сусіди трапився інсульт. Перша допомога була надана вчасно, тому наслідки були не дуже плачевними. Сергій з Любою на період реабілітації забрали матір до себе. Через пів року Віра повернулася у свій будинок. Вона вже не була такою жвавою, як раніше. Про інсульт нагадувала лише палиця, на яку вона тепер спиралася.

Віра дуже любила свого сина й невістку. Вони часто приїздили до неї з онуками. Коли у жінки стався другий інсульт, наслідки були більш серйозними. Лікарі не давали втішних прогнозів, тому радили забрати матір додому та оточити її максимальною опікою, адже жити їй залишилось недовго.

Сергій декілька разів телефонував Аліні. Просив приїхати провідати матір, але сестра лише годувала обіцянками. Коли Віри Семенівни не стало, дочка навіть на похорон приїхала з запізненням. Встигла лише на обід.

Коли гості розійшлися і залишились самі близькі, Аліна почала вишукувати в материній хаті цінності, які можна забрати з собою. Вони з чоловіком вже наготували телевізор і іншу дрібну побутову техніку. Сергія з Любою вона взагалі виганяла з двору.

Я не витримала такої несправедливості, тому, взявши на підмогу ще одну сусіду, я пішла в наступ:

– Яке право ви маєте тут розпоряджатися? Це ви тут ніхто. Твоя покійна мати, Царство їй Небесне, потурбувалася, щоб тобі нічого не дісталося у спадок. Ти ж ні одного разу не навідала її, коли Віра хворіла. Тільки Сергієві й Любі була вона потрібна. А тепер ти приїхала по спадщину? Ось тобі доказ, що тобі тут нічого не належить, і забирайтеся звідси ви, бо я викличу поліцію.

Віра Семенівна ще за життя передбачила, що по спадщину дочка з’явиться обов’язково, тому у нотаріуса в присутності свідків написала заповіт, згідно з яким все майно жінки переходило Сергієві.

Аліна, звісно ж, намагалася протестувати, але закон був на нашій стороні. Вона погрожувала, що опротестує заповіт, але у неї нічого не вийшло. Ось так закінчується надмірна опіка над дітьми.