ЖИТТЯ

Мачуха позбyлaсь дітей, вiдпpaвила їх в iнтepнат!

Ніла поспішно наливала свіжу воду до букета з мати-й-мачухою, боялась, що вони пропадуть, а вона так і не встигне насолодитися ними. Після такої суворої та довгої зими кожна зелена травинка та квіточка здавалися її дуже красивими. Гармонію жінки порушив телефонний дзвінок. Роздався голос брата: «Мами більше не має з нами. Ніло, приїжджай, нам потрібно все організувати!». Жінка вслухалась у кожне гірке слово брата і хотіла почути у ньому сміх, проте цього не сталось. По її щоках текли сльози, доки вона дивилась на букет квітів.

Нілі було трохи менш, як десять, коли вони переїхали у новий будинок, і мама з татком влаштували гучне новосілля. Дівчинці було не до нього, вона лише бігала й нюхала незнайомі для неї запахи – пофарбованої підлоги та дерев’яних меблів, і потайки спостерігала за мамою, що цілий день не припиняла посміхатися.

Через пів року будинок знову був переповнений людьми, всі вони були у чорному й хоронили справжню маму Ніли, ту, яка народила її та ще трьох братів та сетер.

Реклама

Підніміть ці склянки за упокій моєї любої. Нехай їй буде краще на тому світі!

Минув рік, як тато познайомив їх з новою мамою.

– Дітки, це тітка Ніна, але ви можете її називати мамою, бо тепер вона житиме з нами, а незабаром ми одружимось. Слухайте і поважайте її.

interfax.ru

Троє дітей дивилися пустими очима на батька й лише трирічний Олексій побіг до жінки з простягнутими руками й криком «Мамаааа!». Він мало пам’ятав їхню біологічну маму, але його тіло пам’ятало обійми та поцілунки, які їй належали й за якими він так сумував та їх потребував.

Хлопчик після довгих обіймів взяв нову маму за руку і повів її у свою кімнату, тато провів поглядом по кожній дитині, а тоді промовив: «Вибачте мені, якщо зможете, і нехай ваша мама мені пробачить, та не можу я більше сам жити, не впораюсь!»

Минув місяць, і старші: Ніла, Оленка та Андрій опинилися в інтернаті, лише Олексійка залишили вдома, мабуть, подобалось мачусі, що він прийняв її, як рідну. На щастя, до нового життя діти звикли швидко, у всьому один одному допомагали й підтримували, всюди разом ходили, не розлучалися.

Зрідка їм і додому доводилось їздити, коли тато тверезів і згадував про дітей, бо щось останнім часом це стало все рідше. Мачуха приймала дітей не привітно, хотіла, щоб чоловік швидше їх повернув в інтернат, мов від цього вони могли зникнути назавжди. Досі Ніла пам’ятала, як до них у гості прийшла племінниця мачухи й вся у молоці, тоді і їм захотілось такого смачного попити, тим паче батько тримав дві корови, але мачуха лише суворо відмовила: «Чого причепилися? Немає у нас ніякого молока!». Після цього Ніла прийняла рішення, що нічого не проситиме у цієї жінки.

Діти продовжували й рости в інтернаті, а потім і пороз’їжджалися по різних містах, навчатися, будувати своє життя, але про рідну домівку не забували, завжди щось привозили батькам, допомагали, чим могли, навідували їх. І хоч ображала їх мачуха тим, що роблять вони це все заради будинку, та все одно продовжували допомагати, так вже їх мама виховала, що батьків поважати треба.

А потім їхнього тата не стало, але й тут не припинили мачуху навідувати. Знали, що самотньо їй, й сил немає, щоб справи у селі робити, але як не старалися вони, але доброго слова від неї так і не почули. Всі четверо цього добивалися навіть у дорослому віці, та не вдалось.

Тепер мачухи не стало і той будинок, у якому розпочалось їх найщасливіше життя і який через пів року став будинком смутку та розчарувань, виявився нікому не потрібним.

Ніла спокійно зібрала речі, взяла гроші, які відкладала й вирушила у рідне село, ховати маму. Вдома її залишився чекати маленький букетик мати-й-мачухи!

Реклама

Також цiкаво:

Close