Магічна шкарпетка

Батько Миколи — безперспективний актор, який пішов із сім’ї, коли дитині навіть не було трьох років. Відомо, що він втік жити в Чехію та з того часу про нього ніхто більше не чув. Розпитати про маму я не наважувався. Якщо сказати коротко, то з раннього дитинства сім’я Миколи — це був його дідусь. Він працював на двох роботах, інколи знаходив ще додатковий заробіток, старався з усіх сил, проте тяжкі часи знецінювали це. Хлопцю не легко було. Особливо, коли твої однолітки ходять вдягнуті в новий стильний одяг, граються іграшками, які ти собі не можеш дозволити купити, і ходиш уже не перший рік у зашитих колготках, на яких не залишилося цілого місця.

Ось-ось мав настати Новий Рік. Миколка щиро надіявся, що під ялинкою на нього чекатиме великий автомобіль або пожежна машина з підіймальним краном, багато смачних цукерок, можливо, навіть Снікерс. Проте вранці, поки хлопчик підбіг, аби нарешті отримати свій довгоочікуваний подарунок, під ялинкою лежала лише самотня шерстяна шкарпетка.

Тоді Микола вирішив подивитися чи є щось в середині, звідти він дістав одну цукерку, звичайну “Ліщину”.
Хлопчик не встиг оглянутися, як з його очей рясно покотилися сльози. Дідусь спокійно видихнув та погладив внука по голові й сказав:

– Сину, чому ти плачеш? Витри сльози та заспокойся. Ти ж навпаки повинен радіти, ще поки не уявляєш, як тобі сильно пощастило! Ми з тобою бачимо, що це моя шкарпетка. І що такого? Мабуть, Дід Мороз вночі не зміг знайти іншої, був вимушений позичити в мене, я не проти. Але ти маєш розуміти, що ця шкарпетка,вчора була звичайною, а сьогодні вона вже магічна. І цукерка теж не проста.

– Справді, магічна?

– Саме так.

– А як проявляється її магічність? Що вона може?

– Слухай сюди: ти з’їси цукерку, візьмеш шкарпетку та покладеш он туди на підвіконня, а завтра прокинешся і там буде лежати знову цукерка. І це буде повторюватися кожного дня, без виключення. Хоч пройде десять мільйонів років, а все одно цукерка буде з’являтися кожного дня. Уяви собі!

Микола слухав історію від дідуся, витирав сльози.

– А можна мені спробувати?

– Звісно, це ж твоя власність. Не потрібно питати в мене дозволу.

– Як же смачно. Набагато краща від звичайної цукерки!

– Ну так, я ж казав. Бач, не обманув.

Час ішов, роки пливли, а магічна шкарпетка ще жодного разу не підвела свого власника. Кожного ранку на хлопчика чекала магічна цукерка. Навіть діти в школі заздрили Миколці, хоча спочатку не вірили в таке чудо. А потім вчителька сказала: “Це правда. Ось бачите чудеса бувають на цьому світі, головне в них вірити! Нашому Миколці неабияк поталанило!”

Ось кому справді було непереливки, так це дідусю. Важко приходилося служити магічній шкарпетці. Не так просто було дістати саме “Ліщину”. Бували моменти, коли брав звичайну цукерку та ховав її в обгортку від “Ліщини”. Проте дідусь не здавався та вірно служив шкарпетці.

Коли Миколка пішов у шостий клас, то вирішив все-таки дізнатися, звідки в шкарпетці з’являються солодощі. Не спав цілу ніч, слідкував, аби відкрити правду.

З того часу пройшло десятки років. Хлопець став дорослим, закінчив школу, університет, одружився, має красиву дружину, став батьком чудесної доньки.

Дідусь живий, добре себе почуває, живе в одній квартирі із сім’єю внука. Рік тому на Новий Рік, коли всі зібралися за столом та прийшов час вручати подарунки, дружина Миколи подарувала дідові електробритву, яку він так давно хотів, внучка — сердечко з пластиліну, що зліпила власноруч. Настала черга Миколи вручати подарунок. Він мовчки встав зі столу та підніс дідові стару шерстяну шкарпетку.

Дідусь дістав з неї червоне яблуко і раптово, не очікувано для всіх присутніх, заплакав. А через декілька хвилин заспокоївся та почав посміхатися, кричати дитячим писклявим голосом:

– Ура! Вона повернулася! Нарешті, магічна шкарпетка. Ще й моє улюблене яблучко. Сину, дякую. Але, Миколо, ти гляди, аби кожного разу яблука такі ж самі були.

– Так, а навіщо ти мені це говориш? Я тут ні до чого. Шкарпетка ж магічна!

Нелегко Миколі було служити магічній шкарпетці. Постійні проблеми, турботи, робота, але вже як рік кожного дня в шкарпетці було червоне яблучко. А бували й такі випадки, що чоловік мусив бігти серед ночі, аби на ранок шкарпетка не пустувала.

У подружжя навіть свої жарти є. Коли чоловік їде у відрядження, дружина питається:

– Ти надовго?

– Та ні. Думаю, через три-чотири яблука повернусь.

Життя сповнене випробуваннями, проблемами, турботами, коли не знаєш, куди тобі діватися, рухатися, і, як в Миколи колись, сльози безнадійно ллються з твої очей. Саме в такі моменти важливо мати людину, яка тобі піднесе магічну шкарпетку. Від щирого серця бажаємо вам віднайти та берегти таку людину.