Дуже зворушлива поезія.
Не стане білим тогорічний сніг
Й трава зів’яла сили вже не набере
Й не повернути в життя тих,
Хто сліз своїх назад не забере.
Не слід леліти спогади в теплі
Про тих, чиї серця холодні та смутні.
Не воскресити мрії давніх днів
Й не запалити полум’я погашених вогнів.
Майбутнє не настане лиш тому,
Щоб сьогодення мало зміст.
І важливіш за все це зрозуміти самому
І мати прагнення, загорнуті у хист.
Потрібно вміти слухати людей
І захищати дорогих від лихих очей
Сьогодні не почуєте луну,
А завтра впретесь у пусту стіну.
Бо ехо може стрімко наздогнати.
Майбутнє ж в горизонті буде розчинятись,
А хвиля з ніг збивати
Та головне це – мужньо опиратись.
Майбутнього не варто виглядати
А треба жити, вірити, кохати.
І сумнівами душу мучити не варто,
А краще кожен день наповнити азартом.
Навчитись також варто співчуттю,
І бути там де треба в мить,
І бачити зірки й небес блакить,
І цінувати тих, хто крок у крок із нами по життю.
І варто Господові дякую сказати
Бо невідоме завтра нам,
Майбутнє може не настати.
А вчора побудує собі храм.
За мотивами вірша Ірини Самаріної-Лабіринт.