– І навіщо твій син на нашому весіллі? Я його запрошував?

Недавно моя молодша сестра виходила заміж і надіслала нам з чоловіком запрошення, у ньому зазначалось, що «раді лише дорослим». Зрозуміти я цього не могла, але перечити не стала. Домовилась з подругою, що вона посидить з сином, доки ми відпочинемо на весіллі.

У мене є син, його звати Артур, недавно йому 10 років, він дуже розумний та добрий хлопчик. Подруга його обожнювала, тому проблем не мало виникнути, але ввечері перед весіллям вона повідомила, що захворіла. Вона довго вибачалася, але ж винною у цьому не була, я заспокоїла її, та ми почали думати з чоловіком, куди відправити сина.

Запитали ще у кількох друзів, але ніхто не зміг би забрати сина до себе, тому ми вирішили взяти його з собою. Як-не-як, це її рідний племінник та похресник, не прожене ж.

Я спочатку думала сестру попередити про сина, але чолові мене зупинив, нагадав, як сама бігала за кілька годин до весілля, мов їй зараз це ні до чого. До того ж весілля мало бути з розмахом, наречений моєї сестри дуже багата людина.

Посередині красивого залу стояла моя красива сестра у розкішному білому платті. От лише тільки вона побачила Артура, то її посмішка змінилась на карикатурну гримасу злості.

– І навіщо твій син на нашому весіллі? Я його запрошувала? Він єдина дитина тут! Ти що запрошення не читала? Завжди ти все псуєш!

Мені відразу стало соромно, я не знала, куди себе подіти, а син і зовсім похнюпився. Він не розумів, що відбувається, але знав, що причина сварки полягає у ньому. Я думала, що сестра зараз відійде, мов надто переживає перед важливим днем, але це був лише початок.

– Що це вона сюди приволокла? Забери його звідси! Це не наша справа, куди ти його заведеш! – промовив зять, побачивши мене. Я намагалась їм пояснити, що ми не планували брати Артема з собою, що все так склалось, але ніхто мене і слухати не хотів.

Мама розізлилась на зятя, забрала онука і поїхала додому ми з чоловіком та татом дочекалися розпису, побули ще годину і поїхали додому, ніякого святкового настрою не було.

Зараз сестра ображається на мене і чекає моїх вибачень, мов зіпсувала їй свято, але я не вважаю себе винною після того, який вони скандал влаштувати на весіллі, хоча, можливо, я помилюсь.

Що ви думаєте про цю ситуацію і як би ви вчинили, якби опинилися на моєму місці?