ЖИТТЯ

Майже не щодня до сусідньої квартири приходила дівчинка – шукала маму! Та я з’ясувала, що та жінка давно пoмepлa

Я давно вже розлучилася з чоловіком, а після того якось особисте життя не склалося, у мене не було серйозних стосунків вже декілька років. Дітей я також не мала – невтішний діaгноз лікарі поставили ще до розлучення. Та переїхавши на нову квартиру, я зрозуміла, як це бути мамою…

Я вже декілька місяців жила в новому домі. Сусідня квартира була пуста, і я так зрозуміла, що там вже давно ніхто не жив. Та одного разу, повертаючись додому з роботи, я побачила біля дверей маленьку дівчинку, років 6. Вона сказала, що шукає свою маму, і що вона живе тут. Я запитала, де живе сама дівчинка, з’ясувалося, що десь поряд. Я розповіла маленькій, що ця квартира вже давно пустує. І мені стало так шкода цю дівчинку, адже, почувши, що в квартирі ніхто не живе, вона розплакалася. Я сказала, що ми зараз знайдемо її батьків, а поки вона може зі мною випити чаю з тортиком. Та поки я шукала ключі й відкривала двері, дівчинка пішла, я не побігла за нею, подумала, що вона злякалася.

Реклама

Наступного ж дня я розпитала бабусю Люсю, яка в цьому домі прожила все життя та знала всіх сусідів. Вона розповіла, що в сусідній до моєї квартирі вже понад п’ять років ніхто не живе, і про жінку, яка мала б там бути вона нічого не чула. Тоді я розповіла про дівчинку, і бабуся Люся згадала, що якраз років шість тому там жила сім’я такої собі Катерини, та вона помeрла при родах, а чоловік з маленькою дівчинкою переїхав у сусідній будинок, бо не міг більше жити в тій квартирі. Та після того в цьому домі ні чоловік, ні дівчинка не з’являлися.

Реклама

Майже не щодня до сусідньої квартири приходила дівчинка – шукала маму! Та я з’ясувала, що та жінка давно помeрла. Мене дуже здивувала та розчулила ця історія. Та тільки я починала про неї забувати, як дівчинка з’являлася знову. Я їй сказала, що її мама тут не живе, та вона все одно частенько з’являлася біля дверей сусідньої квартири, адже «тато не може жити без мами».

Одного разу я почула якийсь шурхіт за дверима вже вночі. Я знову побачила там дівчинку, та додому саму її не відпустила, адже на вулиці було темно. Я не знала точної адреси дівчинки, тож вирішила зателефонувати сусідці, а поки посадила дівчинку на диван і ввімкнула їй мультики. Хвилин за п’ять я повернулася до вітальні, та дівчинка вже спала. Я не знала, що робити.

Та тут я почула дверний дзвінок. До моєї квартири зайшов колишній чоловік. Я була дуже здивована, та й він теж. Коли перший шок пройшов, він запитав, чи не в мене бува його донька – Аня. Я провела його до вітальні та попросила не будити дитину, а ми поки могли б попити чаю. Антон погодився.

Ми пройшли на кухню. Поки я заварювала чай, Антон розповів, що майже одразу після розлучення зі мною він зустрів гарну дівчину, вони почали зустрічатися, жити разом, а потім вона завагітніла, Антон був на сьомому небі від щастя (пішов він від мене майже відразу, як мені поставили невтішний діaгноз). Вони одружилися, чекали на появу донечки, та Катя помeрла при родах.

Антон довго горював, відразу купив іншу квартиру, хоча й цю продати не міг. Одного разу, коли Аня вже подорослішала, він сходив з нею в стару квартиру. Там повсюди були фотографії Каті, тож Аня запитала, хто це. Антон розповів дочці, що це її мама, та де вона, не зміг пояснити. З того часу дівчинка почала тікати з дому та ходити до старої квартири – шукала маму.

Після цієї розмови ми стали зустрічатися частіше, та й з Анею ми «подружилися». Одного разу під час прогулянки вона попросила мене стати її мамою, а Антон запропонував жити разом. Стосунки в нас налагодилися. Тепер у мене знову є коханий чоловік та улюблена донечка, тож я щаслива і не вірю в те, що повертатися до колишніх не можна!

Реклама

Також цiкаво:

Close