Мені вже 62 роки, діти виросли та завели свої сім’ї, чоловіка я давно поховала, тому залишилася сама. Взимку я живу в місті на квартирі, а коли настає весна, то відразу перебираюся в батьківський будинок в селі. В цьому домі я виросла, там зустріла своє перше кохання, пройшла багато життєвих випробувань, тому коли діти запропонували мені продати старенький дім, я відразу відмовилася і після моєї смерті сказала, щоб не робили цього. В цьому будинку багато спогадів з моєї юності, там навіть пахне маминою випічкою…
З весни до осені там багато роботи, я із задоволенням пораюся в саду та на городі, саджаю картоплю та овочі на зиму. На свої роки відчуваю себе досить жваво, тому з усім можу впоратися сама. Двоє моїх дітей живуть в різних містах, ми зідзвонюємося, але приїжджають вони тільки на свята.
Цього року я ледве дочекалася весни, після чого зібрала свої речі та поїхала в село. Стояла сонячна погода, але на вулиці все ще було холодно, підходячи до дверей дому я побачила, що вони відчинені, цей факт налякав мене, адже я добре пам’ятала, що закривала їх! Я тихо зайшла всередину та побачила, що ліжко розстелене, а на столі стоїть посуд. Тоді я точно переконалася, що в домі хтось побував…
Я швидко вибігла на вулицю, щоб покликати сусіда, але зупинилася, бо побачила на задньому дворі розпалене багаття, а біля нього сиділа маленька дівчинка. Я тихо підійшла до незнайомки, а вона спочатку трохи перелякалася, але потім ми почали говорити.
— Добрий день. Мене звати Марійка, я трішки погостювала у вас в домі, бо мама з татом мене вигнали за погану поведінку…
— А що ти такого зробила, що вони тебе вигнали? — спитала я.
— Розлила чай на ліжко… Мама дуже розсердилася і почала кричати, тато був п’яний, взяв мене за руки й вивів з дому. А на вулиці холодно, я трохи ходила по селу, а потім побачила ваш будиночок, відкрила двері й заснула на ліжку… Ви мені пробачите?
— Звичайно, доню, але тобі на вигляд років п’ять, батьки вже тебе, напевно, шукають. Скільки днів ти тут пробула і що їла?
— Три дні, їла те, що встигла зі свого дому захопити — хліб та шматок ковбаски.
Ми ще трохи поговорили, вже вечоріло, тому я вклала дитину спати, перед чим нагодувала. Потім я пішла до сусіда і дізналася, що Марійка з неблагополучної сім’ї, батьки завжди п’ють, за дитиною не доглядають, інколи б’ють її. Моє серце залилося кров’ю — було шкода дівчинку. Я зателефонувала своїй сестрі, яка працювала в органах опіки, й ми обговорили цю ситуацію. Марійка залишилася жити зі мною, я викликала поліцію на її батьків, вони склали протокол та викликали соціальну службу, горе-батьків позбавили прав.
Тепер ми з дівчинкою живемо разом, вона мені ніби внучка, я взяла над нею опіку, і ми готуємося до школи. Тепер собі навіть не уявляю, як я жила без Марійки… Моя дівчинка надзвичайно розумна та кмітлива, вона в усьому мені допомагає, а також проявляє вміння у навчанні — вже читає та пише сама. Перед школою ми поїдемо в місто, треба буде купити дитині всі речі, зошити та підручники. Впевнена, що все у нас буде добре, бо Марійка щаслива зі мною, а про своїх батьків навіть згадувати боїться.