Галина і Роман були одружені понад десять років. Жили мирно, душа в душу. Та одне засмучувало їх – діток у них не було. Подружжя часто спостерігало за малечею в парку. Вони часто пригощали діток фруктами та цукерками і надіялись, що в них теж колись будуть такі шибеники.
Дорога до роботи Романа пролягала повз дитячий будинок. Чоловіку було майже сорок років, і йому вже страх як дітей хотілося. Тому часто дивився на сиріт. Йому було шкода їх, і він давно мріяв взяти дитину з дитячого будинку. Згодом Роман почав заходити до діток, купував їм солодощі та іграшки. Найбільше прив’язалися до нього маленька Даша і її старший братик Саша.
Одного разу, коли він повертався з роботи додому, до нього причепилася циганка. Він намагався її уникнути, запевняючи, що в ворожіння не вірить. Але циганка твердо стояла на своєму: «Тобі варто зробити те, про що ти мрієш. Дружина сприйме це як належне».
Роман пришвидшив ходу. Він знову зайшов до дитячого будинку. Привітався з вихователькою і попрямував у групу до улюбленої малечі.
Даша і Саша зразу підбігли до нього. Він ніжно, по-батьківськи пригорнув малят. Дівчинці було три роки. Її братик був на два роки старший. Їхні батьки загинули в авіакатастрофі, а родичів у дітей більше не було. Так вони потрапили до дитячого будинку.
Маленькі Саша й Даша щиро вдивлялися в очі молодого чоловіка і наперебій запитували:
– Назавжди нас коли вже забереш? Ми, тату, і до мами хочемо!
– Я обов’язково заберу вас, мої дорогі. Але зараз ще не можу. Та сьогодні заберу вас на декілька годин.
Діти дуже зраділи. Вони відразу побігли одягатися.
Галина любила дітей, але вона категорично проти була взяти маля з дитячого притулку брати. Про це вона не раз казала. Це велика відповідальність, а жінка боялась, що у неї нічого не вийде. Роман не хотів ображати дружину, не хотів, щоб вона плакала. Тому більше цю розмову не заводив.
Поки дружина на роботі, у Романа була можливість погуляти з дітьми. Вони пішли в парк, гуляли на дитячому майданчику, зайшли в кафе. Діти виглядали неймовірно щасливими!
Більше трьох годин провів Рома з малятами. Коли поверталися, діти втомлені сіли на лавочку у сквері. Як же не хотілося чоловіку розлучатися з малими, та треба було йти назад.
Аж раптом Роман побачив, що до них наближається його тесть Микола. Чоловік зніяковів. Він не знав, що сказати батькові своєї дружини і як він до цього поставиться, адже був запальної вдачі та міцного характеру.
– Цікаво, а що це малята? – посміхнувся тесть.
– Це Саша та Даша. Вони живуть у дитячому притулку неподалік. Я забрав їх на декілька годин погуляти. Вони дуже хороші дітки.
– Якби я знав, що зустріну вас, набрав би з дому смаколиків. А, може, підемо до мене чай пити?
– Вибачте, Микола Олексійовичу, та нам вже час повертатися.
– Тоді чекайте, в мене щось є і з собою. – дідусь дістав з кишені великі червонобокі яблука.
Діти посміхнулися, обережно взяли яблука та подякували дідусеві.
– На зворотному шляху зайдеш до мене, Романе.
Роман відвів дітей до притулку і пішов до Миколи Олексійовича. Він не міг збагнути, на що йому очікувати. Але точно знав, що чекає серйозна розмова.
– Романе, ти збираєшся усиновити тих дітей? А що на це скаже Галинка?
– Так, я мрію це зробити. Але Галина проти. Вона боїться, що ми не справимося з малюками. Я ж думаю: у нас неодмінно все вийде. Саші та Даші треба мама і тато. Та я не знаю, як сказати про це Галині.
– Я тобі от що скажу. Ти – молодець! Мудре рішення ти прийняв. Дочку я візьму на себе. Я її умовлю обов’язково. Крім того, допомагати вам буду. Дідусь з мене вийде хороший.
Роман не міг повірити в те, що Микола Олексійович так поводиться. Завжди строгий та серйозний, в минулому військовий, він щиро захоплювався вчинком зятя.
– Не дивуйся так, Романе. Справа в тому, що ми Галинку теж вдочерили. Дружина не могла народити мені дітей. А я любив її дуже. Тому й погодився взяти дівчинку з дитячого притулку. Не дуже хотів спочатку, а вже потім всією душею припав до Галинки. Я бачив, як діти там чекають своїх мам і тат. Галя хороша. Вона обов’язково все зрозуміє. Тільки не розповідай їй про це. Я сам з нею поговорю.
Микола Олексійович поговорив з Галиною. На наступний день вона погодилася взяти Сашу і Дашу на вихідні.
Галина чудово ладнала з дітьми, за ці дні вона дуже до них прив’язалася. Вона готувала їм смачні страви, грала з ними, цілувала й обнімала, казки читала. Словом, з обов’язками мами вона справлялася. Жінка зрозуміла, що головне – любити їх. Тоді та «страшна» відповідальність не здаватиметься такою страшною.
Через декілька місяців подружжя всиновило діток. Це була прекрасна родина, яка випромінювала щастя. А дідусь Микола допомагає в усьому. Він щиро радіє, коли проводить час з малечею.