Цією історією з нами вирішив поділитися тато маленького Миколи, Андрій. Зараз чоловіку 40 років та у нього є єдиний син Микола, якому недавно стукнуло 9 років. Сином пишається і мама, і тато, він ввічливий, вихований, любить читати, прагне постійно пізнавати щось нове. Золото, а не дитина.
Одного разу Андрій та його дружина Оля були змушені покинути місто на тиждень, а сина вирішили залишити у брата. Вони були готові заплатити йому, як няні, гроші у них були, просто довіряти дитину чужій людині боялися. Тим паче вони й самі мають дитину, одноліток Миколки, тому сумно йому там точно не буде.
Вони думали, що залишили сина у надійних руках, доки не зателефонували йому…
В інше місто ми поїхали, тому що з’явилися покупці на квартиру моєї дружини, яка дісталась у спадок її від бабусі. Поїхали двох, тому що я краще розуміюсь у документах, а від дружини потрібен був підпис. Я знав, що це все затягнеться на кілька днів, тому відвіз Миколку до свого брата. Ми з дружиною були переконані, що там він у надійних руках і з ним нічого не трапиться. Він у нас хлопчик розумний, вихований, але ми ніяк не думали, що це і може стати проблемою.
Весь день ми витратили на оформлення документів і лише ввечері поселилися у готель й вирішили зателефонувати сину. Все було добре, тому ми зі спокійною душею лягли спати. Наступного дня ми збирали свої речі на старій квартирі, звільнилися лише ввечері, вже мали їхати відпочивати, але нам зателефонував син. Він сильно плакав у слухавку, просив його швидше забрати від дядька. Я спробував заспокоїти сина і розпитати, що трапилось. Миколка розповів нам, що дядько на нього довго сварився, а потім поставив в куток на цілу годину. Не встиг він договорити, як я знову почув крик брата, він забрав у мого сина телефон, на цьому розмова обірвалась.
Ми пробували ще телефонувати сину, а коли зрозуміли, що у цьому не має сенсу, то почали телефонувати братові та його дружині, але вони також не хотіли з нами розмовляти.
Вони залишили нас без вибору. Того ж вечора ми відправилися дружиною по сина. Дорога у нас зайняла близько 3 годин, але це було правильне рішення. Микола досі стояв у кутку та плакав, а мій брат спокійно розпивав алкоголь на кухні.
Мої нерви були на межі вибуху. Я вирішив серйозно поговорити з братом, чому він вирішив, що може так поводитися з моїм сином.
– Твій син перейшов межу.
– Яку це?
– Він ставив непотрібні питання, коли я повернувся з роботи. Я не міг спокійно відпочити. Постійно «Чому, чому»! От я і вирішив його навчити говорити з дядьком, коли той повертається втомлений з роботи! Буде йому урок!
Я зрозумів, що говорити з ним не має сенсу, забрав сина і ми поїхали додому. Ми ледь змогли привести його до спокійного стану, наступного дня ми удали, що це був страшний сон
Зранку тверезий брат зателефонував мені вибачитися, мов син почав питати, чому він ображає свою дружину поганими словами. Йому це не сподобалось, що його хоче виховувати дитина, от він і вирішив його провчити. Я сказав, що мій син все правильно зробив і вибачатися потрібно перед ним, а не переді мною.
