Мама мене виховувала одна, оскільки батько рано не стало. Його навіть до лikapні не встигли довезти. Я завжди думала, що у нас дружна сім’я, але коли мами не стало всі показали свої справжні обличчя!

Я вже 5 років живу у щасливому шлюбі, у мене двоє чудових хлопчиків. Коли моя мама була жива, то старалася не обтяжувати мене своїми проблемами. Вона часто хв0ріла, але свою матір все-таки доглядала одна. Її брат і палець об палець не ударив, щоб допомогти.

Коли мами не стало, тут і з’явився дядько Андрій. Грошима він не допоміг взагалі. Всі витрати лягли на мої плечі та братові. Чужі люди розуміли нашу ситуацію, тому замість нікому непотрібних вінків приносили конверти з грошима, щоб хоч якось підтримати нас з братом.

Дядько Андрій вирішив, що ці гроші повинен забрати він, бо нам ще відбувати поминки на 9 та 40 день, а я розтрачу все на свої потреби. Та коли прийшов час поминати маму, грошей уже не було.

– А як ви думали? Я щоразу їжджу до вас, а дорога мені не близька. Я ж не можу їздити на повітрі. Всі ті гроші пішли на заправку мого автомобіля.

Ще за життя мама відкладала депозит в банку, тому за ці кошти ми з братом планували поставити пам’ятник, а лишок розділити між собою пополам. Мамина квартира дісталася у спадок мені, а брат захотів жити в селі у бабусиній хаті. Мені було далеко їздити до маминої квартири, тому навідувалась я туди дуже рідко.

Коли вже наближався час вибирати пам’ятник, дядько Андрій знову тут як тут. Він пообіцяв все влаштувати. Сам замовить, знайде транспорт і людей, які встановлять його. Брату було ніколи цим займатись, а я не дуже розумілася у цій справі, тому довірилася дядькові. Він же все-таки не чужа нам людина, не обдурить. Взяв гроші й зник. На дзвінки не відповідає, а з часом і зовсім номер змінив.

Коли в черговий раз я поїхала навідати мамину квартиру, то знайшла її порожньою. Ніякої побутової техніки й меблів там не було. При цьому замки були не зламані. Я пішла до сусідів, можливо, вони щось бачили.

Тітка Марина розповіла мені, що ще коли бабуся жила з мамою, то жінка дала братові ключі від квартири про всяк випадок. Все-таки вона доглядала їхню спільну матір. Мама надіялась, що за необхідності брат допоможе їй у догляді. А тиждень назад дядько завантажив усе на величезну машину й повіз. Сусідці він розказав байку, що це я вирішила перебиратися в цю квартиру та планую по-своєму облаштувати житло, а старі меблі й техніку попросила його забрати та продати.

Не розумію, як можна бути таким жадібним. Ми, звичайно, теж були дуже наївними, а він скористався нашою розгубленість після маминої смерті. Так і відкрилося справжнє обличчя мого дядька.