Коли мені було 14 років, я дізналася про таємне захоплення тата, мама не поділяла його інтересів і не хотіла про це говорити

Мій батько — добрий, високий чоловік 38-ми років з чорною густою бородою — завжди був ніби зациклений тільки на своїх думках. Тато працював на важкій роботі, він був монтажником, і вже десять років годував нашу сім’ю. Стосунки у мами з татом завжди були “робочі”, як ми їх з братом називали. Вони переважно говорили тільки про фінанси, розпорядок дня та плани на відпочинок два рази на рік. Їх обох все влаштовувало, слова кохання чи ніжні погляди не були для них нормою, а от повага — закон, який всі дотримувалися у нашій сім’ї. Ми не сумнівалися, що вони люблять один одного, просто говорити про це не звикли, такі вже вони є, кожен був зайнятий своєю справою.

Ми завжди робили все разом, батьки планували наші дні та відпочинок, але один раз на тиждень, в суботу, тато зникав з дому на декілька годин, а мама робила вигляд, що так і має бути. В дитинстві я не звертала на це увагу, але коли мені виповнилося 14 років, мене це насторожило. Якось увечері, за сімейним столом в суботу, тато весь час слідкував за годинником, і коли пробило шосту, він без слів встав із-за столу, одягнув пальто та вийшов з дому, просто так, без слів…
Я не витримала, цікавість не давала мені спокою, та й як тато може так легко, без слів встати й піти? Це ж неповага до нас!

Дивлячись на маму, я побачила, що її це анітрохи не турбує, вона доїла свою вечерю та почала спокійно збирати тарілки зі столу. Тоді у мене вирвалися слова:
“Але чому ти не зупинила його? А якщо він пішов до коханки, або зараз десь грає в азартні ігри з незнайомцями, що коїться у цій родині?”.

Але мама тільки засміялася і сказала:

“Ну, якщо ти хочеш знати, що з твоїм татом не так, то сама піди й перевір!”.

“А знаєш, я піду!” – зі злістю сказала я мамі та гримнула дверима.

Але, зачинивши за собою двері, я повернулася, бо не знала, куди йти. Мама написала мені на листку адресу і мовчки пішла у своїх справах.
Необхідну адресу я шукала годину, але не здавалася, бо поставила перед собою мету — таємниця тата буде розкрита сьогодні!

Нарешті, я знайшла те, що шукала, і це виявився старий будинок часів Радянського Союзу. Всередині на диво було затишно і пахло ароматичними свічками. Мене зустріла жінка років сорока та запропонувала пройти на другий поверх — там якраз проходив поетичний вечір.

В одному із залів на другому поверсі я пішла на звук віршів, там і зустріла свого тата. Я давно не бачила його таким щасливим, він ніби перетворився на іншу людину, без комплексів, важкої роботи та двох дітей-підлітків. Тата викликали на невеличку сцену, де він почав розказувати свої вірші. Тато пише вірші! Але ж чому він тоді ніколи про це не розказував? У мене було стільки питань, але для початку я хотіла почути його.

Його тихий, спокійний голос рознісся по всій кімнаті, присутні мовчки насолоджувалися філософською поезією мого батька, всі такі спокійні… Він прочитав три своїх вірші і пішов зі сцени, його провели оплесками.

На завершення вечора тато підійшов до мене, і ми разом відправилися додому.

“Тату, це було неймовірно! Тільки я не можу зрозуміти, чому ти приховував свій талант від нас?”.
“Не знаю, твоя мама не поділяє моїх інтересів, вважає це пустою тратою часу, а мені тут добре, в оточенні людей, які мене слухають і розуміють. Але на маму я вже давно не серджуся, бо у неї своя думка, а у мене своя”.

Ми всю дорогу говорили про захоплення тата, в той вечір я дізналася про його захоплення і зрозуміла, що ми з ним дуже схожі, адже я також давно пишу вірші і ніколи ще про це нікому не розповідала. Тепер ми вдвох щосуботи відвідуємо вечір поезії.