ЖИТТЯ

Мама пішла на пенсію, і тепер я постійно даю їй гроші, то комунальні оплачу, то продукти куплю. На всі свята купую дорогі та потрібні подарунки. І мама лише радіє цьому, ніколи й слова проти не скаже, але з онучкою сидіти бажання не має, якби я їй не допомагала

Коли я телефоную до мами з проханням посидіти з онучкою, то чую лише одне: «Ну, ви ж самі прийняли рішення народжувати, то ви за нею і дивіться! Я своїх дітей вже виховала, мені більше не потрібно». От не можу я цього зрозуміти, здавалося б, нормальна жінка, але бабуся з неї ніяка.

Зараз моїй доньці 5 років, вона відвідує дитячий садок, я вчитель, тому лікарняні часто брати не можу і на випадок хвороби чи поганого самопочуття донечки було б добре мати бабцю, яка прийде на допомогу.

Моя мама нічим особливо не займається, лише влітку на дачу їздить, а так з подругами на лавочці язики чеше та телепередачі дивиться. Проте з онукою вона все одно сидіти не хоче, говорить, що це не її обов’язок.

Реклама

Тиждень тому були на плановій перевірці у лікарні та нам повідомили, що у доньки проблеми з зором, щоб швидше все вирішити потрібно щодня приводити її на 15 хвилин до поліклініки. Звісно, першою у кого я вирішила просити допомоги, була моя мама. Поліклініка та дитячий садок знаходяться у 5 хвилинах ходьби між собою, а мамин будинок десь у 10, проте вона все одно відмовилась допомогти.

Мене б це ще не дивувало, якби моя Оля була капризною чи крикливою, але вона дуже спокійна дівчинка, завжди слухається, виконує, що просять.

Одного разу на роботі трапилась надзвичайна ситуація, мене викликали, чоловік ще тоді з роботи е повернувся, тому почала телефонувати мамі з проханням прийти та посидіти з донькою.

– Ти що собі таке вигадала? Я маю все покинути та бігти до онуки, бо ти так хочеш? Ні, мила, так не буде! Коли я тебе виховувала, то мені не було на кого покластися, зі всім сама справлялась! – кричала на мене мама.

Допомагала вона нам лише кілька разів, коли доньку потрібно було забрати терміново з дитячого садка, а ми з чоловіком не могла. Але після цього я ще повинна була вислухати цілу лекцію, що наша дитина лише наша відповідальність, тому наступного разу вона не стане допомагати.

З поліклінікою можна було б легко розв’язати питання – найняти провожатого, але ж навіщо витрачати гроші, коли неподалік живе бабуся, яка і так зовсім часу з онукою не проводить.

Мама пішла на пенсію, і тепер я постійно даю їй гроші, то комунальні оплачу, то продукти куплю. На всі свята купую дорогі та потрібні подарунки. І мама лише радіє цьому, ніколи й слова проти не скаже. Скажу чесно, що на це йде добра частина моєї зарплати, але вона моя мама, і я сама хочу допомагати. Вона ж думає, що я змушена.

Тоді чому я змушена їй допомогати, а вона мені – ні? Наскільки я знаю, то всі нормальні бабусі допомагають дітям з онуками, самі цього хочуть, або відчувають обов’язок. А моя мама спокійно приймає мою допомогу, а на заміну робити нічого не хоче.

Я не можу змиритися з тим фактом, що мама не цінить всього того, що я роблю для неї, або не помічає.
Скажіть мені, можливо, це нормально, і я сама собі вигадала, що має бути інакше?

Реклама

Також цiкаво:

Close