Я була в 11 класі, коли мама сказала, що вагітна від Сергія — мого вітчима.
— З чого ти вирішила, що можеш заводити ще одну дитину, як ти смієш не обговорювати зі мною такі важливі рішення? Я не хочу ні брата, ні сестру, нам з тобою всі ці роки після смерті тата жилося чудово! Ну знайшла ти собі того Сергія, живіть на здоров’я, але для чого вам дитина? Ти б краще про моє майбутнє подбала, мені ж ще вищу освіту отримувати,— це я так вітала свою маму з вагітністю.
Жінка, яка народила мене та всі 17 років була найкращою подругою, за один день перетворилася на ворога. Мамі було 37, вона народила мене у 20, тому на свої роки виглядала шикарно. Ми з нею завжди разом ходили по магазинах, часто гуляли та їздили на море, але з появою Сергія у нашій сім’ї все змінилося. Вже рік ми живемо у його великому будинку, він на два роки старший за маму, ніколи не був одружений, зараз у них справжня ідилія. Я раділа за маму, але не настільки, щоб дозволити їй ще раз народжувати!
Після нашої сварки мама намагалася владнати ситуацію, Сергій просто старався не вмішуватися у наші стосунки. Тобі був якраз кінець навчального року, я готувалася до випускного, залишилося два місяці й треба було обирати університет. Замість того, щоб зайнятися своїм майбутнім, я думала над тим, куди б втекти. У мене була подруга з іншого міста, їй 22, і вона сама себе забезпечує, живе у гуртожитку сімейного типу сама, я їй все розповіла, і вона запросила мене до себе. Довго думати не прийшлося, вже наступного дня я закрила вхідні двері нашого будинку з думкою, що більше сюди не повернуся.
В гуртожитку умови були жахливі, але я так насолоджувалася свободою, дорослим життям, що мені було байдуже на те, що і хто мене оточує.
Мама телефонувала мені щодня, я рідко брала трубку і говорила з нею крізь зуби. Вона просила повернутися додому, я не хотіла, мама щотижня висилала мені кошти на прожиття, а вже через три місяці сказала, що я сама повинна себе забезпечувати, оскільки вирішила жити окремо. Мене знову образило таке відношення, бо я звикла жити на “широку ногу”, гуляти з друзями, нічого не робити, харчуватися в кафе.
Подруга влаштувала мене у вечірній заклад на посаду офіціантки, робота була важкою, але я звикла. Дні пролітали швидко, я дуже втомлювалася та стала часто згадувати свою маму, вітчима та наш комфортний дім. Мама вже встигла народити сина, назвали Олексій. У мене з’явився братик, а я його навіть не бачила, через свою гордість я залишилася сама, майже без грошей у чужому місті, поки моя сім’я насолоджується малюком.
Нарешті, мені стало так соромно і сумно, що я приїхала до мами. Вона зустріла мене з посмішкою, відразу показала братика — він такий маленький і милий, як я могла його не любити? Я розплакалася та почала просити вибачення у рідних.
— Ми пробачаємо тобі, але жити з нами ти вже не будеш, бо змогла доказати, що доросла. Поки ми не знайдемо тобі квартиру, ти влаштуєшся до Сергія в офіс, вони якраз шукають адміністратора, а після роботи будеш навчатися — ти багато пропустила, тому надолужуй, — сказала мама.
Я погодилася, бо виходу іншого не було. Тепер у нас все добре, Олексій росте, я його дуже люблю, часто відвідую батьківський дім, щоб погратися з братиком, мама його залишає зі мною і йде по справах, а мені це на втіху. Я вступила на юридичний, працюю на фірмі вітчима адміністратором, живу окремо.
Нещодавно я зустріла хлопця, ми кохаємо один одного і плануємо спільне майбутнє. Тепер я розумію, що була не права, мій егоїзм перевищував здоровий глузд, більше я не дозволю собі такого, це точно! До речі, за рік самостійного життя я влізла у борги, тільки нещодавно їх повністю закрила, мама про це не знає, і я рада, що виплуталася з того життя та міста.