Мама приїхала погостювати до мене і вже півроку живе зі мною. Як їй пояснити, що хочу пожити для себе? Вона ще не потребує догляду і може жити у своїй квартирі сама

Я дуже люблю свою маму, але вже достатньо доросла, щоб самостійно приймати важливі життєві рішення. Чому вона не хоче це зрозуміти?

Моя мама виховувала нас із сестрою сама. Наш тато був рятувальником. Коли мені виповнилося 5 років, він загинув на черговому завданні, рятуючи маленьких діток з вогню. Він врятував усіх, а сам загинув під завалами палаючого будинку. Посмертно його нагородили орденом за відвагу, але батька орденом не заміниш.

Мама старалася виховувати нас у суворості. Ми економили на всьому, адже нам з сестрою ще потрібно було отримувати освіту. Мама працювала на двох роботах, тому мала змогу ще й відкладати.

Сестра старша за мене на 10 років. Через декілька років після смерті батька вона вступила до технікуму. Дівчина розуміла, що матері потрібна допомога, тому теж підробляла касиром у магазині в нічну зміну.

Згодом сестра Катя познайомилася з чудовим чоловіком і вийшла заміж. На той час, коли у неї народилася перша дитина я вже закінчила школу та вступила до інституту. Оскільки в школі навчалася я добре, то змогла вступити до ВУЗу на державне місце.

Мама вирішила, що заощаджені гроші на моє навчання потрібно вкласти в нерухомість. Так я стала власницею двокімнатної квартири. Хоча кімнатки були маленькі, але все ж таки їх дві.

Я навчалася на дизайнера інтер’єру, тому коли побачила оголошення в газеті про набір спеціалістів з мого фаху, не роздумуючи, відправила своє резюме. Я розуміла, що не маю достатнього досвіду, але мої ідеї та розробки вразили роботодавця, і мене взяли на випробуваний термін. 

В інституті я домовилась, що буду відвідувати тільки семінарські заняття, оформила всі необхідні для цього документи та поєднувала навчання з роботою.

Тим часом моя мама жила у Каті. Її чоловік був не проти, оскільки бабуся часто залишалася тепер уже з двома онуками, доки вони відпочивали з друзями. Час минув швидко, діти трішки підросли та вже не потребували догляду, мама стала не потрібна в домі Каті.

Коли вона попросилася погостювати трішки у мене, я не змогла їй відмовити. По-перше, я теж за нею скучила, а, по-друге, почуття вдячності за подаровану квартиру не дозволяло мені відмовити в гостинності рідній матері.

Моє життя після маминого переїзду змінилося кардинально. Я стала відчувати себе маленькою дівчинкою, яка нічого не вміє. Тепер мама вирішувала, що мені їсти, з ким товаришувати та до скількох годин гуляти зі своїми друзями. Все, як у дитинстві. Мої дизайнерські задуми їй теж не подобались, тому навіть меблі вона переставила на свій розсуд.

Я стала заручницею власної матері. З одного боку, я розумію, що, якщо так і далі буде продовжуватись, то у мене й друзів не залишиться, а про заміжжя й мови немає. З іншого боку, відчуття обов’язку і вдячності за подароване житло не дозволяють мені вигнати матір, хоч у неї є власне житло.

Одного разу я не витримала й вирішила серйозно поговорити з цього приводу. Дізналася, що я безвідповідальна, не вмію за собою доглядати. Якщо вона мене залишить саму, то я зіп’юся зі своїми подружками або втраплю в якусь неприємну історію. Коли я стала сперечатися з нею, то ще й образилася.

Я дуже люблю свою маму, але вважаю, що все-таки маю право самостійно розпоряджатися своїм життям. Як бути далі, я не знаю.