Мама сказала, щоб я сама розбиралась з оплатою за навчання, тому я вирішила, що так само скажу їй у старості!

Я люблю свою маму, та її жадібність погубила наші стосунки. Спочатку, у дитинстві, це мені здавалось «здоровою економією», але чим старшою я ставала, тим більше розуміла, що мама економить лише на мені. Але після того, як вона не захотіла оплачувати мені навчання у бажаному університеті, наші стосунки геть зіпсувалися. Я не хотіла йти куди-небудь, тому вирішила, що рік попрацюю і спробую вступити ще раз на державну форму навчання. Наступного року мені знову ж не вдалось, і я вступила лише через два роки.

Я закінчила бажаний університет, змогла влаштуватися на хорошу роботу й налагодити особисте життя, загалом моє життя схоже на мрію з дитинства, але кожна згадка про маму дуже ранить серце.

Я не можу зрозуміти, чому вона не могла відкладати якісь мінімальні суми, щоб допомогти мені у майбутньому? У всіх моїх знайомих батьки допомагали їм зі вступом, а потім навіть з пошуком робити й організацією весілля, бо розуміли, що не просто так відразу зробити крок у доросле життя.

Я була дуже хорошою донькою, ніколи не перечила, завжди все виконувала, старанно вчилась і навіть за бабусею у підлітковому віці доглядала, коли вона стала немічною. Але на всі мої старання ніхто й уваги не звертав, а коли я повідомила мамі, що мені потрібні гроші на навчання, то вона лише накричала: «Не змогла самостійно поступити, то йди на роботу, якщо розуму не вистачило, ні копійки тобі не дам!».

ru.depositphotos.com

Через чотири роки у такому ж становищі опинився мій брат. Але він не став замовчувати свою образу на маму й висловився її: «А коли ти народжувала нас, то не думала, що маєш нам дати навчання? Чи ти думаєш, що ми зможемо нормальну роботу і без освіти знайти?».

Мама лише розказувала своїм подругам, які у неї невдячні діти, що не вихваляють її лише за те, що вона нас годувала й одягала, а на навчання ми повинні самі заробити. Звичайно, її подруги були іншої думки, тому незабаром вона залишилась повністю сама.

Я ніколи з мамою не погоджувалась і після того, як вступила, спілкуватися продовжила лише з братом. Я одночасно навчалась і працювала, тому мені вдалось відкласти певну суму, щоб допомогти братові з оплатою першого року навчання.
Мама ж зараз лише дзвонить, щоб нагадати мені та братові, що ми її «боржники» і повинні її забезпечувати, але ми цим зовсім не хочемо займатися, хоча б тому, що раніше вона на нас пошкодувала грошей для навчання і навіть зараз ні на хвилину про це не шкодує.

Та й до того ж мама завжди добре заробляла, але ми з братом жили дуже бідно, ходили у поношеному одязі наших родичів, їли солодке й фрукти лише на свята, бо їх приносили родичі та й нові іграшки бачили на день народження та Новий рік.

Я погоджуюсь з тією думкою, що батьків не вибирають і ми повинні любити тих, хто нас виховав, але не впевнена, що моя мама дійсно цього заслуговує, бо нормальна мама не змогла б так вчинити зі своїми дітьми.

Що ви про це думаєте?

Оцініть статтю
ZigZag
Мама сказала, щоб я сама розбиралась з оплатою за навчання, тому я вирішила, що так само скажу їй у старості!