Мама спину rне, аби її син щасливим був і гoлoдним не ходив, а той…

Оксана Петрівна останнім часом перетворилась у справжню вepeдливу стару, як з казки про золоту рибку, бо тій там теж постійно чогось не вистачало і всього найкращого все одно було мало. Раніше Леонід легко з цим мирився, хоч і сам не знав, як у нього так виходить. Хоча й причини були на це вагомі – його Оксана справжня красуня, за якою багато парубків бігало та й зі сім’ї вона дуже пристойної, яка мала непогані статки й місце у суспільстві. Він навіть не був певним, чому вона обрала його, тому що могла ним легко керувати, чи таки любила.

У далекому 83 вони одружилися. Батьки дівчини подарували їм квартиру у місті, а згодом свекор віддав зятеві машину, бо придбав собі новішу. До кінця того десятиріччя у молодої пари народився син Олег, якого бабусі та дідусі просто обожнювали. А потім настали важкі 90-ті. Всі пригадують цей період з радістю того, що він минув, проте Оксана Петрівна тоді цвіла, як ніколи, а хіба могло бути інакше, коли її чолові постійно заробляв на чому завгодно, щоб її догодити. У нього інколи навіть були приступи совісті, що так не можна вчиняти, але дружина швидко йому нагадувала, що для того, щоб досягнути цілі інколи потрібно йти по головах.

У кінці 90-х свекрів не стало, але й тут апетити дружини не зменшилися, все частіше для чоловіка вони здавалися недосяжними та неможливими. Леонід таки не витримав напору дружину й пішов від неї. Він почав жити на квартирі, а дружині віддав ключі від дачі. Він не хотів з цим, що з нею буде далі його не цікавило, тому лише пожартував про те, що тепер виживатиме вона, або з лопатою у руках, або з ягодами на базарі. Після цього Оксана Петрівна стала справжньою господиню на дачі.

Згодом вони помирилися, а хобі дружини й захоплення сільськими справами так і не зникло. Лише от їхній Олег ненавидів, коли мама просила його їхати з ним у село й працювати там, хоча після цього всього ввечері він завжди залишав маму на самоті й тікав до сільських хлопців, щоб поїхати з ними на річку. Інколи він міг взяти велосипеда і втекти кудись посеред білого дня, але після такого вчинку повертатися додому було просто небезпечно.

– Оце то сина виростила! Помічника! Мама спину гне, аби її син щасливим був і голодним не ходив, а той… Що робитимеш, коли мене не стане? Сидітимеш голодний і холодний? Я ж не прошу тебе гори вернути, хоч трохи матері допомогти ж можна!

Ну не міг зрозуміти Олег навіщо його мама постійно їздить на дачу, та ще і його з собою тягне. У нього є тато, який заробляє більше ніж половина міста і мама, яка працює на хорошій роботі й теж могла б прогодувати спокійно їх трьох. І всі ці продукти, над якими вони тут «спину гнуть» можна спокійно купити у магазині чи на базарі.

Хлопець став підлітком і змусити його їхати на дачу з мамою, тепер стало майже неможливим, проте він інколи сам крав ключі від неї, організовував компанію друзів і вони їхали туди на шашлики. Природа там красива, та і ночувати є де, будинок у них там хороший, сучасний. Мамі він цього звісно набирався говорити, бо та б його порвала на шматки, тому вигадував історію про те, що ночує у товариша. А потім прибирав все так, щоб мама ні за що не помітила, що тут хтось був.

Поки це все відбувалось, батько його зустрів іншу жінку, зовсім молоденьку, розлучився з Оксаною Петрівною і почав жити новим життям. А коли його син став повнолітнім, то між двома батьками почала точитися справжня війна, особливо після звістки, що молода коханка Леоніда вагітна!

– Ну, ти й козел! – кричала Оксана Петрівна до чоловіка – Синові стукнуло 18 і ти вирішив зовсім про нього забути? Він твоїм перестав бути чи що? Чи по-твоєму ми з сином маємо і на роботу ходити, а потім він ще й на навчання бігти? Я одна не можу йому забезпечити навчання!

– Припини кричати, я говорив, що оплачу Олегові навчання — відповідав спокійно Леонід – ТА і єдине місце, де син працює — це твоя дача.

– Ти про дачу взагалі мовчи! Не гідний твій брудний язик її! – кричала жінка і не могла припинити думати про те, що чоловік міг би відібрати у неї дачу. І щоб вона тоді робила? У неї навіть грошей на хорошого адвоката не має, тим паче вона тепер єдина годувальниця.

Після всіх родинних скандалів хлопець самостійно вступив в університет у столицю, а згодом там познайомився з Юлею. Вона також була не місцева, тому після закінчення університету вони повернулися на батьківщину хлопця. До того ж, він давно планував познайомити батьків зі своєю нареченою.Жити разом з Оксаною Петрівною молода пара не захотіла й почала орендувати квартиру, тоді вона лише попросила їх, щоб допомогли на дачі, бо вона уже зовсім безсила перед всіма тими городами. Ні син, ні невістка не розуміли навіщо Оксані Петрівні витрачати так багато сил на те, щоб потім мати кілька банок консервованих помідорів.

Згодом молодята відсвяткували весілля. І там Леонід всіх здивував, сказав, що всі гроші, які планував витрати на навчання сина, він вирішив зберегти до весілля і тепер дарує двом молодятам новеньку машину. Звісно, матір, яка подарувала лише гроші, тепер нічого не вартувала, на фоні такого дорогого подарунку. Саме вона так вирішила, тому й подумала, що і тут її хочеться переплюнути чоловіка.

– Дітки, я дарую вам найдорожче, що у мене є, — дачу! Я вас навчу на ній поратися і наступного року у вас буде свій перший врожай! – промовила жінка.

Чоловік ніяк на це не зреагував. Він звик до дивної поведінки до дружини.

Звісно, молодята радісно прийняли у подарунок нерухомість, але вирішили, що тепер можуть самостійно ним керувати. За подаровані на весілля гроші вони найняли чимало працівників, які допомогли зробити з городів красивий фасад та кам’яні доріжки. Вони зробили там навіть невеликий басейн, а неподалік мангал і бесідка! Все для хорошого життя! От лише Оксана Петрівна не знала, куди саме збираються витратити гроші молодята і що зроблять з її дачею, але це ж подарунок, то вони й робили, що самі захотіли.

На другий день Великодня пара зібрала всіх друзів та родичів на дачі, щоб відсвяткувати її таке «нове життя». Останньою приїхала Оксана Петрівна, яку з самого початку насторожив новий паркан, який поставили діти, він був надто високим і ніхто із сусідів не побачив би її красивого квітника.

– Сюрприз! – почула вона крики від друзів та родини, але нікого чути не хотіла. Її обличчям повільно текли сльози.

– Господи, вандали! Що ж ви наробили? Де мої теплички? Що це за пародія на дачу? Нащо вам той басейн і мангал? Ви все зіпсували!

Оксана Петрівна стала сама не своя, вона бігала по території намагалась все зруйнувати. Всі гості намагалися її зупинити, але це не мало сенсу.

– Нелюди! Вандали! Хто з вас це придумав? Олеже, хіба такому я тебе вчила? Чи це твоя дружинонька тебе напоумила? Господи! Невже батько вас відговорив? – кричала вона.

Через кілька хвилин на дачу прибула швидка допомога, яка лише вколола заспокійливого та снодійного нервовій жінці. Наступного ранку вона прокинулась у своїй дачі, діти тихо гомоніли у сусідній кухні. Вона довго не наважувалась підняти готову й виглянути у вікно, тому що хотіла б, щоб це був сон.

– Навіщо ви це зробили? – вже спокійніше запитала жінка, коли молодята увійшли у кімнату.

– Мамо, ти нам подарувала дачу, ось ми й зробили, що хотіли.

– Та я ж просто хотіла вашому батьку насолити! Господи! Хіба ж я такому вас навчала? Дурисвіти ви! Непотреби! Знесіть це все і поверніть мої теплички! І ключі від дачі поверніть, я забираю свій подарунок назад! Не вмієте виставитися до таких речей!