Мама стала моєю дитиною, а робота – життям! І тепер я не знаю, як позбутися цього баласту!

Дивлячись дитячі мультфільми про Попелюшку, кожен з нас мріяв опинитися на її місці, знайти принца, який тебе покохає і повезе в чарівну країну, де ти будеш щаслива. З такими мріями я довго жила, навіть коли зустріла Марка, вирішила, що він і є мій принц. Спочатку у нас і справді все було, як у казці – побачення, романтика, повага, ніжність, турбота один про одного, розкішне весілля, але його законною дружиною я змогла побути лише кілька місяців. В один день він попав в автомобільну катастр0фу. Його не стало. Моє життя з казки перетворилось на пекл0.

Я розуміла, що з часом моя рана загоїться, проте не розуміла, як мені далі спокійно жити.

Почну вам свою розповідь ще з дитинства. Я була єдиною дитиною у сім’ї, тому батьки багато працювали, щоб дати мені все найкраще. Я бачила, якими втомленими вони повертаються додому, і завжди допомагала. Коли стала дорослою, почала жити в іншому місті, все одно поверталась додому, щоб прибрати, приготувати щось, аби їм було легше.

Після того, як Марка не стало, я зовсім до них переїхала, хоча у мене і була своя квартира у місті.
Через рік захворів мій тато, він згасав на наших очах. Ми робили все, аби продовжити його життя, проте це було марно. Після цього на мою маму було боляче дивитися, тому я робила все, щоб їй було менш боляче, взяла на себе відповідальність за все у домі. На чоловіків у мене часу не було. Відразу після роботи я поспішала додому, де на мене чекала мама, що за цей час перетворилась більше на дитину.

Кожен мій день проходить однаково – я турбуюсь про маму та працюю. У мене немає особистого життя, чи, тим паче, друзів, з новими людьми я також припинила знайомитися. Зараз я відчуваю, що це був не мій вибір, що я зробила десь помилку, проте як це змінити й чи є сенс робити це у 40 років – не знаю.

Я усвідомила, що зовсім забула про себе, турбуючись про маму та тата, але як тепер повернути себе?