ЖИТТЯ

Я бачила, як мене намагаються Bpятyвати лikapі

Я навіть не зрозуміла, що це було за яскраве світло попереду.

Водій що був за кермом, й сам не знав, що відповісти. Для нас таке явище тоді здалося незрозумілим. Через лобове скло нічого не було видно. Світло нестерпно палило очі. Й хоч була ніч, але здавалося, що надворі день. Водій, знайомий мого тата, різко натиснув на гальма. Мене наче іграшкову ляльку кинуло вперед на торпеду автомобіля, і я ледь не вдарилася об неї обличчям.

– Чому ти не пристебнулася. Хочеш всі зуби собі повибивати? – різко запитав він.

Реклама

Я промовчала. В той момент час наче тягнувся. Я не чула жодних звуків. Лише свій внутрішній голос, який говорив мені тікати з автомобіля, але руки не слухалися. В цей момент якась незрозуміла мені тоді сила, взяла мене й почала кидати по салону автомобіля. Уламки побитого скла сипалися з усіх боків. А ж ось, я вже стою біля автомобіля, який перевернутий лежить на узбіччі. Видно, як вниз головою в салоні висить водій, якого тримають ремені безпеки. Трохи далі стоїть величезна фура.

Тепер я все зрозуміла. Ми зіштовхнулися. Водій заснув, адже ми вже були понад п’ять годин у дорозі. Я намагалася підійти та допомогти йому, але ноги наче ватні, і водночас мов гирі, не хотіли рухатися. Як я не намагалася, нічого не вийшло. Навіть здавалося, що чи більше я напружуюсь, тим далі мене відносить від автомобіля. Мов вітром.

Ось з’явилися вогні поліції та швидкої допомоги. Ще момент, й вони бігають біля водія та пасажирських дверей. Я намагаюсь їх покликати, але голос тане в повітрі. Різко мене підкидає, як від удару струмом. Я стою біля автомобіля й бачу, як лікарі намагаються когось врятувати. Ще один поштовх. Чоловік з обладнанням відступає від потерпілого, і я бачу себе. Це мене намагаються врятувати. Я відчуваю, що зараз буде ще один поштовх й напружуюсь з усієї сили. Ось має статися й в цей момент…

Мене підкидає, і я прокидаюся у своєму ліжку, біля мене стоїть перелякана мама.
– Що сталося? Кошмар? – стурбовано запитує вона. А я все ще не можу зрозуміти де сон, а де реальність. Кручу головою навколо себе та шукаю вогні швидкої.

– Мамо, я не поїду з татовим другом, — сказала я.

Він мав мене завести в інше місто, де я вступила до інституту. Поїздку запланували на сьогодні. Але побачивши мій переляк, мама замовила квиток на автобус. Коли ми їхали, то по дорозі я бачила аварію один в один з мого сну. Ніколи не вірила в надприродне, а тепер навіть не знаю, що сказати.

Реклама

Також цiкаво:

Close