ЖИТТЯ

«Мамо! Як ти могла привести б0мжа додому? Та ще й залишити цього незнайомця одного у своїй квартирі?». Я йшла і думала, що у мене були сховані деякі заощадження. Прийду додому, а того чоловіка вже немає разом з моїми грішми!

Всі кудись поспішали, як завжди. Тому ніхто не помічав, як самотній чоловік сидить на колінах біля магазину та просить мил0стиню. Всі проходять повз, не звертаючи жодної уваги на нього.

Було холодно надворі, замело усе снігом. Він тремтів від холоду, бо одягнений був не по погоді.

Я підійшла ближче до нужденного. Звернула увагу на вже не молоде обличчя та очі, сповнені надії, що хтось зглянеться та щось таки та й дасть. Він не просив грошей, він просив поїсти. А біля нього жінка годувала бродячого собаку, якій у магазині купила кісток.

Реклама

Мені було шкода цього чоловіка. Я пішла до магазину, щоби купити хліба, ковбаси і кефіру. Всі ці продукти я віддала йому. Він з такою жадібністю почав усе їсти, що я зрозуміла, що цей чоловік давно голодував. Коли він все це ковтнув, я його запросила до себе додому. Поки ми йшли, я дізналась, що його звуть Сашком.

Я жила сама. Чоловік недавно помер, діти жили окремо від мене. Коли ми прийшли, я його відправила у ванну кімнату помитися. У шафі взяла одяг чоловіка, який так і не змогла викинути. Віддала Саші ці речі. Я нічого не змінила у квартирі після смерті чоловіка, навіть бритва його лежала у ванній кімнаті, на поличці.

Сама хотіла приготувати обід, але я так захопилися Сашком, що забула купити собі продукти. Постукала у двері ванної кімнати і сказала:

– Мені треба піти, я скоро буду.

Пішла до магазину, без жодних думок про погане. По дорозі до магазину мені подзвонила дочка. Я їй розповіла, що привела додому бездомного чоловіка, який змерз і хотів їсти. Ніколи не думала, що моя донька зможе мені таке сказати:

– Мамо! Як ти могла привести бомжа додому? Та ще й залишити цього незнайомця одного у своїй квартирі? Ти ж зовсім не знаєш його! Не знаєш, що у нього в голові! Яка ж ти наївна та довірлива! Він тебе обкраде!

Чому сьогодення сповнене такою байдужістю? Безпритульних собак годують, а людям крихти хліба не дадуть!

Однак після розмови з донькою, я почала сама сумніватися у своєму вчинку. Адже у квартирі були гроші, які я заощаджувала.

Поки я поверталася додому, мене не покидала ця думка. А якщо він гроші знайде? Дуже хотілось вірити, що людина доброчесна і нічого поганого мені не зробить.

Коли я прийшла додому, Сашко лежав на дивані і тихесенько спав. Він вже був поголений, збрив вуса та бороду. Обличчя його стало набагато молодшим, тільки зморшки натякали на його тяжке життя. Я вкрила його пледом, пішла готувати обід.

Він прокинувся через дві години, я запросили його до столу. Сашко їв спокійно і розповідав мені, що у нього трапилось і чому він так виглядає.

– У мене була мама, з якою я жив. Вона дуже хворіла. Я так і не зміг створити свою сім’ю. Мені потрібно було доглядати маму, я все робив для того, щоб її вилікувати. Я не міг залишати її одну. Тільки коли вона засинала, я міг підробляти вантажником, лише 2 години. А у мене вища освіта і не одна. Коли лікарі сказали, що потрібна операція, я, без сумніву, продав квартиру. Хоча вони попереджали, що шанси мізерні, може статися будь-що. Серце не витримало… Вона померла… Ця страшна хвороба – рак. Але я не шкодую, що продав квартиру, адже намагався все зробити для того, щоб мама жила. Хоч маленький шанс, але він був. Після смерті матері мені нічого не хотілося…

По ньому було видно, що він переживає, наче це сталося вчора. З продажу квартири залишились гроші, які повинні були піти на післяопераційний період, але вони не знадобились.

Сашко купив невеличку хату неподалік міста. Будиночок старенький, протікає дах, топити треба дровами, але жити можна. У місто він приїхав, бо хотів влаштуватися на роботу. Але у такому вигляді як він був, його ніхто не хотів  брати.

Я дала свої відкладені гроші, щоб Сашко відремонтував дах на своїй хаті. Усі речі покійного чоловіка я теж віддала йому. Сашко подякував і пішов.

З того часу минуло три місяці. У  мої двері подзвонили. На порозі стояв Сашко з букетом квітів. Я запросила його на чай. Він розповів мені, що влаштувався на роботу. Йому дали гуртожиток, тому живе тепер у місті. Гроші, які я йому колись дала, Сашко повернув.

Я дуже щаслива, що допомогла цьому чоловікові знайти себе та не впасти духом…

Реклама

Також цiкаво:

Close