«Мамо, не приїжджайте на Великдень, побудьте ще там. Ситуація у країні дуже не зрозуміла, потім ще не захочуть вас випускати, а нам буде нічим борги оплачувати!»

«Мамо, не приїжджайте на Великдень, побудьте ще там. Ситуація у країні дуже не зрозуміла, потім ще не захочуть вас випускати, а нам буде нічим борги оплачувати!» – вкотре читала Діана повідомлення від своєї доньки й ледь стримувала сльози.

Вона не могла повірити у те, що таке могла написати її рідна донька, щоб мама не поверталась додому… Проте, можливо, вона себе просто накручує, насправді донька знає, про що говорить, і їй краще зараз ще попрацювати…

Працює Діана в Італії, цілий рік уже доглядає дідуся Лео, якому 85 років.  Недавно вона зовсім знайшла цю роботу, і дуже вона їй подобалась, ніхто до неї не ставився, як до рабині, як на попередніх роботах, ніхто не заважає їй жити спокійним життям, лише б вона свої обов’язки виконувала.

В Італії жінка уже близько семи років. Вирішила відправитися сюди, коли попала під скорочення у лікарні. Працювала вона тоді медсестрою, часу шукати нову роботу не було, бо через кілька місяців донька збиралася одружуватися, тому й подумала, що поїде на кілька місяців, але все це потім затягнулось.

Діана була матір’ю одиначкою, тому розраховувати звикла лише на себе, чоловіка її не стало, коли доньці було три роки. Лише перший час її мама допомагала, а потім на пенсію вийшла, тому вже донька їй допомагала, а та лише з онучкою час від часу залишалось. А коли не стало мами, то життя Діани геть важким стало, вона постійно старалась, щоб у доньки все було, і вона була нічим не гірше за інших, але не все могла собі дозволити.

Не раз її донька, Яна, картала маму за те, що у неї було бідне дитинство, що мама їй нічого не дала, що через те, що у них квартира така мала і бідна з не навіть одружитися ніхто не захоче, а після того, як її вигнали з роботи, то донька ще більше маму картала: «От ви погляньте на наших сусідів та знайомих, всі стараються для дітей, на заробітки їздять, все, аби вони добре жили, а вас же уже з роботи вигнали, нічого мені не дасте!».

От тоді й наважилась Діана відправитися закордон, кілька місяців працювала безупинно, щоб грошей більше привезти на весілля доньки й вона вже все зробила так, як вона того хотіла. Але Яна і тут вертіла головою, що мало мама для неї зробила, тому та знову поїхала в Італію, щоб у квартирі ремонт зробити, або й нову, молодятам, купити.

Постійно жінка відправляла гроші в Україну й обговорювала з зятем ремонт, бо той виявився дуже хазяйновитим й все сам робив, щоб грошей зайвих не витрачати. Згодом, повідомили мамі, що хочуть купити сусідню квартиру і з’єднати їх. Ох, і довелось її тоді грошей напозичати й відробляти їх ще рік, а то й більше. А там діти й нові меблі попросили, мов ремонт гарний, а все таке старе й тут жінка не стала сперечатися, лише працювала, а після цього їм знадобився автомобіль, мов дитина ось-ось народиться, молодій мамі дуже потрібен автомобіль. Взяли вони новенький, з салону, у кредит, який, звичайно, має оплачувати мама.

Діана лише чекала можливості поїхати додому, бо ж п’ять років там не була, скучила за всіма, і Лео сказав, що відпустить її на місяць, а тут донька пише, щоб вона там залишалась, бо раптом труднощі з’являться й повертати кредит за авто з салону буде нікому.

Після Великодня пройшло вже більше тижня, а Діана й досі чекає на запрошення від дітей, адже дуже скучила за ними, але донька пише, щоб мама й не думала приїздити в такий нестабільний час…