Мамочко, не покидай мене, залишся, прошу!

Відразу при першій нашій зустрічі з Сергієм він мені розповів жахливу історію: його дружина п0мерла ще при полoгах, тому сина він виховує самотужки. Чесно кажучи, тоді я не сприйняла це серйозно, оскільки не думала, що так сильно закохаюсь в цього чоловіка.

Певний час ми зустрічалися, але Сергій ні разу більше не згадував про свого сина. Час все ішов та ішов, і згодом я сама попросила, аби він познайомив мене зі своїм сином.

Я була шокована, коли побачила хлопчика, який ріс без мами. Я відразу відчула тепло до цієї дитини. Після цього знайомства я постійно просила Сергія, аби ми проводили час із його сином.

Пройшло ще трохи часу, і я переїхала жити до Сергія в будинок. Я почала виховувати Святослава, сина Сергія. Через рік після того, як ми почали жити разом, Святослав почав мене називати мамою, мене це так розчулило.

Через декілька місяців Сергій зробив мені пропозицію руки та серця, звісно я погодилася.

Ясна річ, що я хотіла і власних дітей. Проте вирішила не спішити з цим, аби виховати Святослава та віддати йому всю свою любов, турботу та тепло.

Через три роки Сергій став холодним до мене, приділяв мало часу нам із дитиною. На початку я не сильно зациклювалася на цьому, тому що все-таки він мав свій бізнес, постійно був зайнятий, заробляв гроші для нашої сім’ї. Тому я не злилася на свого чоловіка через брак уваги.

Та одного разу, коли гуляла зі Святославом у парку, я побачила Сергія з якоюсь молодою дівчиною. Вони йшли за руки, у дівчини був розкішний букет троянд. Сергій не побачив мене. Я вирішила зробити фото, аби був доказ моїм претензіям, які я виговорю чоловікові вдома. Настав вечір я чекала його. Дуже нервувалася та переживала. Він прийшов, ми сіли вечеряти, я мовчки взяла телефон і показала йому ту саму світлину з парку. Він спокійно поклав телефон на стіл, поглянув на мене та промовив:

– Так, я тепер не зацікавлений в тобі, як в жінці. Я маю коханку. Не хотів тобі нічого про неї розповідати, бо мене влаштовувало, що ти виховуєш мого сина.

Звісно, від почутих слів я була шокована, не очікувала від нього такої відкритості. Та найважливіше були не мої почуття, а подальша доля дитини.

– Я піду, але не сама, тільки з дитиною.

– Нехай він сам вибирає.

Ми продовжили нашу вечерю. Наступного дня до нас в дім прийшла його коханка. Злим поглядом вона подивилася на мене та на Святослава. Відразу видно, що ця дівчина ще не готова стати матір’ю, тим паче нерідної дитини. Тоді Сергій промовив до сина:

– Сину, тато з мамою повинні розлучитися. І мама поїде далеко жити, сама. А це твоя нова мама, знайомся.

Дитина дуже злякалася. Він із криками кинувся до мене:

– Мамо, не їдь нікуди без мене, прошу.

Я швидко заспокоїла сина, пообіцяла, що ніколи не покину його і буду завжди поруч. Тоді я завела його в кімнату, де він грався. Коханку чоловіка попросила, аби вона пішла та посиділа в машині почекала. І розпочала розмову з Сергієм. Тоді він розповів усю правду, про яку я навіть ніколи не догадувалася:

– Святослав – не рідний мені син. Так сталося, що я не можу мати дітей. Тому з дружиною зробили штучне запліднення, використовуючи донорський матеріал. А потім нам повідомили, що великий ризик є, що при пологах може дружина померти, вона обрала життя сина. Перед смертю дружина взяла з мене обіцянку, що я знайду для дитини хорошу матір. І мені вдалося виконати цю обіцянку. Тому, якщо хочеш, забирай Святослава собі, він тебе так любить, сама бачиш. Ми офіційно оформимо документи про сплату аліментів, можеш за кошти не переживати.

Без вагань я забрала сина з собою. Від того часу про це рішення я ще ні разу не пошкодувала. У мене росте хороший, розумний син.