Мара3м дійшов до того, що вона готова була народити у такому віці! І причина одна – не впустити у своє життя онучку

Увечері зателефонувала моя подруга. Я ніяк не могла розібрати, про що вона мені розповідає. Зрозуміла тільки одну фразу: «Привів дитину!»

Вона плакала і кричала в слухавку. Потім я взяла ситуацію у свої руки, сказала їй, що нам терміново потрібно зустрітися удвох і про все спокійно поговорити. З Надею ми разом навчалися та сиділи за однією партою з першого класу. Наша дружба продовжувалась і до цієї пори.

У неї був нестерпний, можна навіть сказати, диктаторський характер. Вона завжди хотіла, щоб було все так, як хоче вона. Наприклад, у школі мені доводилося їй весь час поступатися.

Зустрічалася моя подруга з одним чоловіком. Віктором його звали. У Наді з ним дітей не було. А от у нього від першого шлюбу був дорослий син. Моя подруга та Віктор жили самі по собі: вона на своїй території, а він – на своїй. Відпочивали разом вони тільки на вихідних, або коли захоче Надія. Взагалі з нею ужитися дуже важко. Про її характер я вже вам розповідала. Віктор під неї підлаштовувався, догоджав їй в усьому.

Після того телефонного дзвінка ми зустрілися у мене вдома, і, нарешті, я зрозуміла, про що вона мені кричала у слухавку.

Виявляється, син Віктора, Олександр, потрапив у якісь неприємності. Його діти  залишилися без нагляду. Старшого сина забрала перша цивільна дружина, а меншу дівчинку Алісу від другого шлюбу довелося няньчити дідусеві. Віктор сказав, що дівати онучку нікуди. У його сина умови дуже погані, ситуація критична, а за дівчинкою дивитися немає кому. Вирішив Віктор, що Аліса буде жити з ним. Надію навіть не запитав про це. Сказав лише: «Дівчинка маленька. Їй потрібно більше уваги приділяти! Тому з тобою тепер будемо зустрічатися рідше!»

Надії 47 років і Віктор – її остання надія, щоб влаштувати своє особисте життя. Вона використовує його у своїх інтересах: купити щось, відвести куди треба, полагодити несправні меблі чи техніку. Вона ще може поплакатися йому в плече, виговоритися. Він ніколи її не перебиває, а просто обіймає. Притисне до себе – і всі негативні думки йдуть геть. Надії це дуже подобається.

Вона мені розповіла, що хоче навіть родити дитину, щоб утримати Віктора і поставити його перед фактом: або вона, або Аліса. Я їй відповіла на це:

– Таким чином ти Аліси не позбудешся! Вона ж його кровиночка врешті-решт!

– Я не розумію, чому його колишня дружина Люда не опікується своїми онуками? Адже це дівчинка, і у бабусі вийшло все б набагато краще, ніж у дідуся!

– А я не розумію, чому ти не хочеш прийняти цю дитину? Їй потрібна мама… Тоді б Віктор тебе на руках носив би! А ти б відчула щастя материнства. Сам Бог посилає тобі цю дівчинку!

Нічого мені не відповіла Надія. Але ж це маразм – народити у такому віці, аби не впустити у своє життя онучку Віктора! Вона була так рішуче налаштована, що пішла навіть до лікаря! Та спеціаліст сказав, що навіть завагітніти у неї шанси нульові!

Усе вирішилося само собою пізніше. Люда, колишня дружина Віктора, забрала онучку до себе. Виявилося, що вона вийшла вдруге заміж, живе недалеко за містом у своєму будинку. У Люди двоє дорослих дітей і їй не було важко забрати дівчинку до себе.

Бабуся сама приїхала за Алісою. Всі у сім’ї Люди дуже зраділи малій дівчинці і прийняли її до своєї родини з великим задоволенням. У них щаслива сім’я!

А от Надія так і залишилася жити зі своїм Вітею, але радістю та щастям там зовсім і не пахне!