ЖИТТЯ

Марино, ти вже доросла жінка! В тебе троє дітей! Сама впораєшся!

У сільський магазин зайшла старенька жіночка. Це була Клавдія Романівна. Погляд її був сумним, і здавалося, що вона зараз заплаче.

Продавчиня Олена Микитівна помітила смуток у очах жінки і запитала:

– Романівно, що с Вами? Чого це Ви сама не своя?

Реклама

– Ой, голубонько! Не запитуй краще! Донька до мене переїжджає. Каже, що хоче жити тут, у селі. – зітхнула старенька.

– То це ж добре! Веселіше тобі буде! Відразу троє онуків і донька при тобі буде! – усміхнулася Микитівна.

– Та так то воно. Лише ти ж моєї доньки не знаєш. Аби ж воно весело було! – Клавдія Романівна намагалася вдати на своєму обличчі посмішку, та у неї це не дуже добре вийшло.

– А чоловік доньки?

– Розлучаються вони. Посварилися і все. Вирішили розійтися. Маринка і в місті не могла знайти роботи. А тут що знайде? На що жити будемо? На мою пенсію невеличку?

Через тиждень у маленькому будиночку Клавдії Романівни було гамірно і тісно. У Маринки непростий характер був. Вона постійно гримала на дітей. Коли мати запропонувала їй влаштуватися на роботу у магазин, донька відповіла:

– Мені й так на душі погано. Треба час, щоб я у себе прийшла. А ти мене уже на роботу відправляєш?

Весь час Маринка сиділа у телефоні, щось писала там у якихось соціальних мережах. А Клавдія Романівна півдня на кухні проводила, готуючи дорогій доньці та онукам сніданки, обіди та вечері. А Марина навіть не запитувала, чи потрібна допомога їй.

Клавдія Романівна готова була втекти куди очі дивляться, аби відпочити. Пенсія, що вона отримувала, зникала за декілька днів. Всі запаси, що зробила на зиму, зникли до Нового року. Довелося по селу ходити, брати овочі в борг. А віддавати чим? А Маринка продовжувала сидіти на шиї у матері і пальцем не поворухнула, щоб допомогти чимось.

Одного разу старенька зайшла до магазину.

– Ну як Ви, Клавдіє Романівно?

– Та як? Погано, голубонько. Запаси скінчилося. Грошей не вистачає. А Маринка не йде на роботу. Якраз місце прибиральниці у дитсадку є. А вона мені: «Я що родилася для того, щоб підлогу мити?». Та й за дітьми геть перестала дивитися. Зв’язалася з тим пияком Миколою. Вдома не ночує, гуляє десь. Я з малими уроки роблю, а що ж я там розумію вже? Отак хотіла на старості років спокійно пожити.

– То вижени її, оту ледарку! – з обуренням на обличчі порадила Микитівна.

– Та куди ж я її вижену? На мороз? А онуки як? Я ж не пропаща жінка, щоб з рідними так вчинити. – зітхнула бабуся.

Згодом влаштувалася Клавдія Романівна прибиральницею у школу. Й онуків бачила, як вони себе там поводять, і копійки якісь додому приносила, щоб прогодувати родину. Важко їй було дуже. Не те здоров’я, не ті сили вже. По молодості здоровішою була. Доньку на ноги поставила одна, вивчила її. Чоловік у Клавдії Романівни помер від хвороби, коли донька маленькою була. Аби знала, що Маринка такою ледаркою у дорослому житті буде, виховувала б її по-іншому, суворіше. Хотіла, щоб донька довше дитиною залишалася. А тепер що? Не повернеш час назад. І Марину вже не перевиховаєш.

А донька за дітей геть забула. Щодня вешталася з тим Миколою та його друзями. Навіть у дім їх до матері приводити почала. Не витримала старенька, вигнала їх геть, поліцією налякавши. Марина образилася. Декілька днів додому не з’являлася. Все на плечах у Клавдії Романівни було.

А потім директор школи, в якій працювала старенька, запросив Клавдію Романівну до свого кабінету:

– Бачу, як ви працюєте. І знаю, чому прийшли сюди. Нелегко у Вашому віці підлогу мити.

Олег Іванович, директор закладу, був чоловіком щирої душі. Тому запропонував такий варіант:

– У мене будинок у іншому селі є. Батьки мої п0мерли давно. А хата пустує. Ви мені дуже маму нагадуєте. Вона такою ж працелюбною була. Знаю Вашу ситуацію, тому й пропоную поїхати у цей будинок на тимчасове проживання. Поки донька за розум не візьметься.

Клавдія Романівна так і зробила. А Марині лише зателефонувала і сказала:

Ти вже доросла жінка. У тебе троє дітей. Сама з усім впораєшся. А я втомилася. Мені треба час, щоб у себе після всього прийти.

Марина не знала, де шукати маму. Півроку від неї ніяких звісток не було. Жінка влаштувалася на роботу. Покинула Миколу. Почала огород і сад обробляти. Дітей вчила допомагати по господарству.

Дійсно, Клавдія Романівна змогла її провчити. Провчити і виховати змогла свою уже дорослу доньку.

А коли старенька повернулася додому, то зрозуміла – донька таки взялася за розум. Діти доглянуті були, в хаті прибрано, а на столі стояв запашний борщ та щойно вийнятий з печі вишневий пиріг. Марини вдома не було – вона побігла до магазину, щоб купити кришки для закруток. Аякже! Вишні таки поспіли вже!

Реклама

Також цiкаво:

Close