Мати дружини не хоче вiддати нам будинок. Історія про жад1бних тещу і тестя

Я по-доброму заздрю сім’ям, де всі один за одним горою, де діти по можливості допомагають батькам, а батьки – дітям. Але в моїй родині по-іншому. Батьки моєї дружини можуть нам допомогти, та вони цього не роблять. 0бразливо якось…

У тещі з тестем дві квартири та будинок. В одній квартирі вони живуть, а ще одну та будинок у селі – здають в оренду. У нас з Ліною троє малих дітей. Ми живемо у найманій однокімнатній квартирі. Я працюю з усіх сил, шукаю підробітки, щоб забезпечити свою родину. Та у таких умовах я до пенсії буду збирати гроші на власне житло.

Не розумію батьків Ліни: невже вони так трусяться за грошима, що їм неважливо, в яких умовах живуть онуки і донька? Як взагалі так можна? На їхньому місці я б вчинив інакше і допоміг доньці з житлом.

Нещодавно Ліна наважилася обговорити з батьками наше квартирне питання. Вона сподівалася, що мати і батько зрозуміють її. Однак теща з тестем відповіли їй так:

– То навіщо було трьох дітей народжувати? Спочатку треба було про власне житло замислитися. На ноги встати.

Ми були шоковані від їхніх слів. Ліна і так старшого сина в 27 років народила. Куди ще тягнути з вагітністю та пологами?

Я розумію, що тестю та тещі зовсім не шкода ні мене, ні власну доньку. Але невже вони за малих онуків геть не думають?

Місяць тому ми переїхали в іншу орендовану квартиру. Господарі продавали те житло, в якому ми мешкали до того. Важко було перебиратися туди з трьома маленькими дітьми. Переїзд перетворився у справжнє пекло.

Все, що ми заробляємо з Ліною, витрачається на оренду, їжу та одяг. Ну справді, у нас не виходить відкладати гроші на своє житло. Ми тягнемося з усіх сил.

Мої батьки мешкають у селі. У них немає можливості допомогти нам, хоча я впевнений: вони залюбки це б зробили. Теща і тесть допомогти можуть, але вони просто жадібні.

Як можна так ставитися до рідної доньки та онуків? Коли вони зістаряться і їм буде необхідна допомога, я їм тоді на поміч не прийду. Вони ж знають, як важко ми живемо, але допомагати не збираються.

Одного разу я попросився пожити у їхньому будинку у селі. Думали з дружиною: заведемо господарство, засадимо город, тоді легше буде. Будемо потроху віддавати гроші батькам Ліни. Та уявіть собі: вони й на це не погодилися! Теща сказала:

– Не треба було скільки дітей народжувати! Якби у вас одне дитя було, ви б уже квартиру придбали.

Я просто промовчав. Ми з дружиною мріяли про те, що у нас буде багато дітей. Наші сини та донька – наша радість та щастя. Вони виростуть – ми їм в усьому допомагати будемо. Шкода, що у тестя та тещі інша думка щодо цього!