ЖИТТЯ

Мати Людмили не прuїхала до нас, коли ми одружувалися. Сину було два роки вже – а вона його не бачила навіть. Я думав, що теща ненавuдuть нас. А потім дізнався страшHу правду

Вісім років тому я одружився з Людмилою. Познайомився з нею в університеті. Мені зразу запала у душу ця скромна сільська дівчина.

З Людмилою у нас були добрі і щирі стосунки. Однак з її мамою, Ганною Василівною, я не міг налагодити контакт. Робив усе для того, щоб сподобатися тещі. Та вона і до мене, і до Людмили відносилася якось байдуже. Холодно зустрічала, холодно й проводжала. Наче зовсім не сім’я ми для неї були.

Я довго намагався зрозуміти, що не так. Випитувався у дружини, чому мати її до нас так ставиться. Та Люда і сама того не могла пояснити. Говорила, що раніше не була такою Ганна Василівна. Тоді я замислився: напевно, теща не хотіла бачити мене зятем.

Реклама

Вона не приїхала навіть у той день, коли ми ставали на весільний рушник. Лише передала своїми родичами велику суму грошей у подарунок. Сказала, що не приїхала, бо має багато невідкладних справ. «До єдиної доньки не приїхала через якісь справи?» – думав я. Не приїхала, бо не хотіла цього робити.

Я неодноразово їздив з Людмилою до тещі. Намагався допомагати їй. Та Ганні Василівні чомусь все не подобалося. Тому я перестав перейматися налагоджуванням контакту з мамою своєї дружини. «Хоче так, то не хай буде так!» – вирішив я і перестав відвідувати тещу.

Їздила до Ганни Василівни лише дружина. Людмила від матері поверталася з торбами, набитими продуктами: домашня курочка, овочі, м’ясо, сало, закрутки. Теща давала усе, що в неї було.

Минали роки. Мої стосунки з тещею так і не налагодилися. Потім у нас з Людою народився синок Дмитро. Ганна Василівна не приїхала навіть провідати доньку після виписки з пологового будинку.

Ми кликали її на хрестини. Вона зіслалася на те, що застудилася. Хоча знову, як за сценарієм, передала гроші та подарунок.

Теща ніколи не їздила до нас. Не бачила, як ми живемо, який зробили у квартирі ремонт. Пояснення було одне: з села не може вирватися. Дмитрику вже два роки було. Ганна Василівна, як завжди, передавала продукти з села та подарунки.

Одного разу ми таки вирішили самі поїхати до неї. Онука ж не бачила зовсім! Зателефонували, щоб повідомити про це. Та вона сказала прямо:

– Не треба до мене приїжджати. Я не хочу цього!

Так ми і не поїхали. А місяць тому Людмилі зателефонували. Повідомили, що Ганна Василівна у лікарні. У неї був рак. Їй залишалося жити декілька тижнів.

Ми забрали Ганну Василівну до неї додому, адже лікування вже б не принесло результату. Їй виписали тільки ліки для знеболення.

Коли Дмитрик заснув, теща покликала нас до себе. Вона нарешті відкрила правду, розповіла про справжню причину її неприязні до нас:

– Діти мої! Я дуже вас люблю. Та в житті трапилося так, що в день мого весілля свекруха прокляла наш рід. Вона дуже не бажала, щоб я виходила заміж за її сина. Прокльони збувалися: моя перша та друга вагітність обірвалися. Та коли я, нарешті, народила, Людмилко, тебе, твій батько пиячити почав. Через це потрапив у ДТП. Впав у кому, з неї так і не вийшов. Коли ви одружувалися, я дуже боялася, що зі створенням вашої сім’ї передам і вам ті прокльони. Ти мені, Павлику, подобався завжди. Та я намагалася всіма своїми вчинками відгородити вас від своєї негативної енергетики. Пробачте, діти! Я завжди оберігала вас своєю молитвою. Щоденно просила Бога, щоб змилувався над вами, щоб вберегти вас від прокльону моєї свекрухи.

Наступного ранку Ганна Василівна була сама не своя. Вона почала марити. А через декілька днів п0мерла.

Я завжди вважав, що теща ненавидить мене. А виявилося, що вона ціною розлуки зі своїми близькими  намагалася захистити нас від прокляття.

Реклама

Також цiкаво:

Close