Мати мене нікoли не любила. А тепер вона так само ставиться і до мого сина

Мені тридцять чотири роки. П’ять років тому я одружився. У нас з дружиною Євгенією  є чотирилітній син Максимко.

Після весілля ми почали жити з батьками моєї дружини. Вони дуже добре відносяться до мене, незважаючи на те, що я їм насправді чужа людина. Але я відчуваю, що і тесть, і теща люблять та поважають мене.

Минулого року на час нашої відпустки ми вирішили з Євгенією відвідати мою матір у селі. Зізнаюся чесно, до неї я їжджу вкрай рідко.

Сталося так, що у цей же час до батьків приїхала у гості і старша сестра моя – Ольга. Різниця у віці між мною і сестрою вісім років. Вона була зі своїми двома доньками.

Ми були у гостях всього три дні, хоча планували залишитися на два тижні. Розповім, чому ми з дружиною та сином повернулися додому раніше.

Щойно ми зайшли до материнської хати, то зрозуміли: візиту нашому не зраділи. Незадоволене обличчя сестри сказало само за себе: їй не дуже сподобалося, що ми приїхали з сином. Ольга постійно чіплялася до моєї дружини: не там сіла, не там стала і т.д. Я хотів захистити свою дружину від нападів сестри, але мама стала на сторону своєї доньки. Так у нас було завжди. З дитинства ще.

У мого сина починається діатез від солодкого. А тут мама, наче навмисно, нагодувала Максимка цукерками. Звичайно, у нього розвинувся висип. Сестра не дозволила йому гуляти зі своїми дітьми, ніби він міг їх чимось інфікувати.

Нам з дружиною було дуже образливо. Та ми не стали конфліктувати. Вирішили промовчати. Все ж таки не часто ми приїжджаємо сюди.

Інколи, як ми заходили в будинок, мати й сестра припиняли розмову. Дружина зразу здогадувалася, що вони про нас говорили. Згодом я власними вухами почув уривки їхньої бесіди. Це були нехороші слова в адресу нашої сім’ї. Вони з завзяттям критикували мою дружину, мене і сина.

Я не міг стриматися. Дружина у мене – турботлива, гарна господиня, мати хороша. Син наший шкоди не робить ніякої, хлопчик слухняний. Але тут він часто плаче, бо йому діти сестри не дають іграшками гратися. А його речі без дозволу беруть. Я забезпечую свою сім’ю, допомагаю дружині по господарству, сина виховую. А вони нас критикують. Чому?

Коли дружина почула, як Ольга кричить та обзиває нашого Максимка, вона забрала сина, прибігла до мене і попросила, щоб ми якнайшвидше поїхали звідси.

Я відразу пригадав своє дитинство. Згадав, як мати мене постійно карала, хоч я не був винним. Мама ніколи не вислуховувала мене до кінця. Зате сестру щохвилини слухала і вірила їй. Це несправедливо. Я постійно засмучувався від подібних випадків. Але я завжди намагався знайти виправдання своїй матері: поганий настрій у неї просто чи втомилася на роботі.

Тільки з роками я зрозумів правду: мати завжди любила тільки сестру. Мене вона не сприймала за свою дитину. Тепер так само вона не любить і мого сина. Я не розумію одного: як можна одну свою рідну дитину любить, а іншу – ні?

Я задихався у батьківському домі від ненависті. Ми з дружиною та сином зібрали речі та поїхали. Вони теж добряче відчували цю неприязнь.

Мати зателефонувала через декілька днів. Запитала, чому ми так рано поїхали? А як ми могли бути там, де нас ненавидять? Чим ми викликали таке неприязне ставлення до себе? Я зрозумів, чужі люди люблять мене більше, ніж рідна мати. І треба бути з тими, до кого тягнеться душа.

Я, звичайно, намагався поговорити з матір’ю стосовно цього. Але вона не хоче слухати і щось розуміти. У кожного з нас – своя думка. Тому я вирішив менше спілкуватися і з мамою, і з сестрою.