На жаль, стається так, що батьки починають любити своїх молодших дітей більше, ніж старших. Молодшу дитину часто більше плекають в любові, розумінні, турботі. А старший завжди живе якось сам. Росте в холоді і обов’язку віддати щось своє молодшому.
В моєму житті сталася рівно протилежна ситуація. Я була молодшою, але мене батьки любили в декілька разів менше, ніж мою старшу сестру Аліну.
З самого дитинства старша сестра була центром всесвіту для батьків, а я вже з п’яти рочків вважалася дуже самостійною, і на мене увагу мало звертали.
Всі свої проблеми я вирішувала самостійно. Без любові та підтримки. І все найкраще діставалося лише Аліні. Я до цього згодом звикла, тому навіть не дивувалася, що їй діставалися красиві ляльки, гаджети, які лише почали виходити, все, що вона тільки захоче, а мені книжки з мандаринами. Хоча слід віддати належне, книги купували хоча б відповідно до моїх смаків. Єдине, за що дякую батькам.
Різниця з Аліною в нас майже п’ять років. В двадцять років та вийшла заміж. Тоді влаштували свято на весь світ, можна сказати. Ради того весілля, яке тривало всього менше доби, було продано квартиру, яку мали батьки та здавали в оренду. На мої запитання та слова, що це нелогічно та нераціонально – використовувати нерухомість ради хвилинного задоволення, батьки відповідали, що я ще мала, не розумію нічого, і взагалі в чоловіка старшої сестри є власна велика квартира, тому все буде добре, і їй буде, де жити. Про те, що вони могли б подумати ще і про мене, я взагалі мовчу.
Я вийшла заміж у вісімнадцять років. Я давно хотіла втекти з цієї родини, де боготворять Аліну. А мій чоловік – це найкраща в світі людина, якій я довіряю і яка мені допомагала в усі найважчі моменти, коли батьки навіть би пальцем не порухали для мене.
Я прийшла до матері з батьком та попросила хоч трохи допомогти зі святкуванням. На квартиру я б взагалі не ризикувала просити, не було ні сенсу, ні бажання. Натомість я почула не згоду хоча б на якусь допомогу чи щось таке, а бідкання, що, виявляється, поганий в Аліни чоловік, вони розлучаються і тепер старшій сестрі немає куди піти. І тому вона повертається назад до батьків. Тепер буде жити з ними та виховувати дитину.
В підсумку вони навіть не прийшли на розпис. Просто не прийшли і навіть не подзвонили не привітали. А чого я очікувала? Нічого більшого вони б для мене ніколи б не зробили. Ми не робили святкувань. Просто прийшли в РАЦС, розписалися та посиділи в домашньому колі: я, чоловік та свекруха.
Так ми почали жити з моєю свекрухою. Жінка прекрасна, неймовірна. Вона замінила мені мати. Такого тепла і любові я ніколи не отримувала від рідних батьків, як від жінки, що народила такого прекрасного чоловіка. Ми збирали на власне житло десять років. І в підсумку придбали власний будинок. Ми вирішили, що так буде краще для нас і для майбутніх дітей.
Весь цей час мати дзвонила мені щовечора і вела розмову тільки про одне: який поганий колишній зять і яка бідна Аліна, що їй так не пощастило в житті. І навіть по спливу цих десяти років вона не знайшла роботи, не змогла стати самостійною. Не хотіла просто. А для чого? Є ж батьки. Вони все зроблять за неї.
Але тепер мати телефонує та вимагає від мене грошей. Мовляв, я зобов’язана допомагати утримувати старшу сестру. Це мій обов’язок допомагати їй.
– Мій обов’язок? Їй тридцять три. Вона не дитина. Аліна сама має нести відповідальність за своє життя, але ви завжди ставили її на перше місце і в усьому потакали. От і виростили ні на що не здатну ледарку. А я всього досягала власною працею. Ви не любили мене ніколи, то чому я маю любити вас і сестру?
Після цих слів ми перестали спілкуватися як з батьками, так і з сестрою. І мене легше жити. Як мінімум, я не вислуховую щовечора, як важко Аліні і який поганий її колишній чоловік…
