Медовий місяць у селі поруч зі свекрухою замість Балі

Моя сім‘я — це найкраще та найважливіше, що у мене є. Зараз мені 35 років, а моєму чоловікові 37 років. У шлюбі ми вже п‘ять років і виховуємо одного прекрасного синочка. Усе у нас складається чудово.

Проживаємо у нашій столиці, у хорошій трикімнатній квартирі, близько до центру. До шлюбу ми були готовими, бо одружувалися у зрілому віці й вже мали досвід та фінансове забезпечення.

У столицю я переїхала навчатися. Згодом почала працювати на прибутковій роботі, й з кожним роком мій заробіток зростав. Я могла дозволити жити собі на широку ногу, орендувати найкращі квартири й ближче до 30 я придбала собі авто. Потреби в особистому житлі у мене не було, тому я з цим не спішила. Почала думати про це лише після знайомства з Олексієм, моїм майбутнім чоловіком. Ми швидко закохалися один в одного, і наші стосунки розвивалися ще стрімкіше. Найбільше мені у ньому подобалось, що він уже реалізований, має роботу, яка приносить йому задоволення, житло, машину, друзів, які завжди поруч та хороші стосунки з родиною.

Ми вирішили, що житимемо поки у його однокімнатній квартирі, як-не-як це хороший спосіб економити та відкладати гроші на весілля моєї мрії, а воно мало бути дуже дорогим та неймовірним.

Я продумувала все весілля у найменших деталях, наймала спеціальних людей, які допомогли б мені його оформити, флористів, дизайнерів, а потім вже почали лізти думки про лімузин, фотозону та пошук місця для виїзної реєстрації. Звісно, після шикарного святкування ми не могли повернутися у свою маленьку квартиру, а мали поїхати у розкішну весільну подорож, як мінімум на Мальдіви чи Балі.

Доки ми відкладали гроші на весілля, у нас навіть з‘явилась спеціальна людина, яка допомагала нам порахувати, у яку суму обійдеться святкування. Й одного дня, побачивши кінцеву суму, я раптом усвідомила, що за ці кошти ми можемо придбати хорошу трикімнатну квартиру, тоді я і сказала чоловікові, що краще витратимо їх на житло, тим паче це буде для наших майбутніх дітей, а весілля колись зіграємо.

Олексій поставився позитивно до мого рішення, проте повністю відмовлятися від святкування він не хотів. Сказав, що зробимо весілля менш масштабним та більш скромним, а медовий місяць проведемо у селі його мами. Мене здивувала така пропозиція чоловіка, вона здавалась мені абсурдною, але сперечатися я не стала.

Їдучи у село, я була налаштована скептично. Як-не-як не могла повірити, що щось може зрівнятися з Балі.
Зі свекрухою мені пощастило, до мене вона ставилась з любов‘ю, навіть залишила нас на тиждень наодинці, а сама поїхала у сусіднє село до сестри, щоб ми змогли насолодитися один одним. Та це ще не все! Вона приготувала нам їжі на тиждень вперед, щоб ми могли відпочивати й ні про що не думати.

Чоловік показував мені красиві місцини села, ми навіть на човні каталися, на велосипедах їздили, ягоди збирали. Чого ми тільки не робили у селі, а головне, що там ми були щасливими. Зараз я розумію, що ніякі подорожі на острови не змогли б бути такими ж щирими та щасливими, як цей тиждень відпустки у селі!

Зараз у нас є син, з яким ми разом подорожуємо й відкриваємо нові світи, проте найбільше нам з чоловіком хочеться повернутися до його мами у село. Там ми мов знову оживаємо, перероджуємось, ніде я більше не відчуваю себе такою щасливою.

Зараз ми зі свекрухою навіть придумали «тиждень обміну». Вона приїжджає у місто й насолоджується його комунікаціями та часом з онуком, а ми з чоловіком відправляємось до неї у село і насолоджуємось кожною миттю проведеною там.

Хто б міг подумати, що українське село замінить мені Балі та Мальдіви!