Мене покинула мама, а тепер, коли у мене з’явилися гроші, вона повернулась!

Мені було чотири, коли батьки покинули мене. Почалось все з того, що тато знайшов собі нову жінку і покинув маму, та не могла більше мене сприймати й завезла у село для бабусі, а після цього зникла назовсім. Я досі нічого не чув про своїх батьків і знаю, як вони виглядають, лише з фотографії, які залишилися у селі.

На щастя, бабуся у мене дуже хороша й любляча, тому вона стала для мене всім. Пам’ятаю, я довго не міг змиритися з тим, що мене викинули, як непотрібну собаку, і тоді вона постійно мене підтримувала й допомогла зрозуміти, що у цьому немає моєї провини.

Вона постійно старалась, щоб моє життя було нічим не гірше, ніж в інших дітей, підтримувала мене у всіх починаннях і давала мудрі поради, які я і досі використовую у житті. Я не можу описати словами всю вдячність своїй бабусі, адже розумію, як їй було нелегко, але попри всі труднощі вона не покинула мене й не відвезла у дитячий будинок. Поруч з нею я був справді щасливою дитиною.

Бабуся навчила мене, що всього у житті я маю досягнути сам, тому я дуже старанно навчався й вступив у бажаний університет, а після пройшов практику закордоном, завдяки чому мене помітила міжнародна фірма й запросила на роботу. Бабуля лише сказала, що меншого від мене й не очікувала. Я не міг припинити радіти своєму успіху і, звичайно, завдячувати бабусі. Тому я вирішив, що відтоді вона не працюватиме, і я почав повністю її забезпечувати.

Згодом я почав зустрічатися з колегою, Оленою, вона дуже турботлива, любляча й завжди дотримується свого слова, тому через пів року ми почали разом орендувати квартиру. Планували через рік одружитися, а до цього моменту відкладали гроші на весілля та власне житло. Десь в цей час, до бабусі приїхала мама, яка слізно просила мій номер телефону, звичайно, бабуся не могла відмовити своїй доньці. Мама зателефонувала мені й попросила про зустріч, я вирішив, зі своєї наївності, що це початок наших хороших стосунків з мамою, що зараз вона вибачиться переді мною і все у нас налагодиться, як-не-як вона ж моя мама.

При зустрічі вона ні разу не запитала мене, як мені жилось усі ці роки і як я відчував себе без двох батьків, не пролунало й ні одного вибачення, проте я вислухав цілу тираду, як їй важко жити, що її новий чоловік та два сини нічого не роблять і от мені пощастило, тому я МУШУ допомагати своїй матері кожного місяця грошима.

Весь цей час, що я слухав її, мені хотілось плакати та кричати від того, що на світі ще існують такі недобросовісні люди, й одна з них моя рідна мама. Вона покинула мене, коли мені було 4 роки й за цей час ні разу не допомогла й не навідалась у гості та навіть не подзвонила, а тепер вона хотіла, щоб я їй кожного місяця видавав гроші просто за її існування. Вона, мабуть, думає, що мені просто пощастило, і я не навчався для цього роками та не працював.

Не знаю, що вона там собі вигадала, але допомагати я буду тільки бабусі, людині, яка мене виховала, любила й поставила на ноги, тому я повідомив мамі, що вона може ні на що не розраховувати й попрохав більше не з’являтися у моєму житті.

Для себе я вирішив, що хочу забути про таку недобру людину, як моя мама.