Мене просили віддати дитячі речі безоплатно. Але ж ціну я вказала у повідомленні

Моєму сину вже п’ять років. Минулого тижня я перебирала його одяг у шафі і виявила, що у мене три мішки речей, що моїй дитині вже замалі. Вони просто лежать на полицях. З іншого боку, навіщо вони мені?

Залишати цей одяг для ще однієї дитини я не збиралася. Та й не потрібно було. Пологи були важкими, з ускладненнями. Тепер я більше не зможу мати діток. Тому й речі, з який виросла моя дитина, залишати собі не було сенсу.

У моїх та чоловікових родичів діти старші, тому вони теж не потребують таких речей. Я вирішила, що подам оголошення у соціальній мережі. Неодноразово бачила, як матусі віддають речі за умовну ціну, наприклад, за шоколадку. Тому і я так зробила.

Зробила світлини дитячого одягу і завантажила в інтернет. Не минуло й години, як до мене почали телефонувати. Але деякі знахабнілі мами просили мене віддати речі «за даремно».  Я відповіла, що так справа не піде, адже я вказала символічну ціну. Одна мамочка взагалі безсовісна – вона рішуче сказала, щоб я привезла речі до неї додому. Правду говорять: нахабство – друге щастя.

У результаті я домовилася з одною жінкою, що у назначений час вона прийде і забере речі. Я прийшла туди, де ми домовилися зустрітися, та її там не було. Вона мені потім перетелефонувала і повідомила, що у неї були невідкладні справи. Чому не могла сказати про це раніше? Історія з цією жінкою повторювалася тричі. Вона ще двічі переносила нашу зустріч. Я собі ще й подумала: «Якби вони їй потрібні були, хіба вона не знайшла б часу їх забрати?»

Тому я віддала дитячі речі одній бабусі з сусіднього будинку. Їй потрібно було для маленького онука. Коли ми зустрілися, ця жіночка принесла не лише шоколадку, а й цілу сумку консервованих овочів та варення. Я не хотіла брати ці продукти, та вона наполягала.

А та жінка зателефонувала ще наступного дня. Я відповіла їй, що віддала речі. То у результаті наслухалася різної гидоти у свою сторону, бо вона була дуже розгнівана, що я віддала дитячий одяг іншим людям.