З першої нашої зустрічі я щиро полюбила Христину за її щирість та гумор. Почалося все з: “Мене звати Христя, і я білоручка. Незабаром я розлучаюсь, але хочу цього уникнути й мені потрібна ваша допомога. Ну що?»
Я щиро посміялась з неї й повідомила, що не займаюсь такими справами, бо невпевнена, що зможу їй чимось допомогти. Тим паче я переконана, що вона не єдина така. Їх ціле поколіннях, тих, що народилися у славнозвісні дев’яності.
Батьки, які багато працювали й бачили крах та перебудову, старалися, щоб у їхніх дітей було щасливе дитинство, а деякі перестаралися, тому таких «білоручок» у кожному місті цілий вагон можна зібрати. Але Христина не винна у тому, що батьки вирішили виховати її «принцесою», зараз дівчина повинна сама щось міняти, бо чим далі – тим гірше.
Звичайно, виховання «принцес» не зрівняється з тим, що зараз відбувається з вихованням «зірок», що думають, що достатньо їм навчитися фотографувати своє тіло і постійно його «прокачувати», щоб жити щасливим життям.
Але все ж говорити ми будемо саме про Христину.
Христина дуже жадана й улюблена дитина, тому ні батьки, ні бабусі з дідусями не хотіли, щоб їхня дитина працювала, вважаючи це покаранням чи вантажем, натомість вони забули, що всіх потрібно поступово привчати до праці, бо вона допомагає людині ставати особистістю з силою волі.
У дев’яності було чимало проблем й найглобальнішою було ставлення батьків до праці. Звичайно, вони невинні, що влада затримувала їх зарплати, чи не платила їх місяцями, але все це стало причиною знецінення праці. А це, у свою чергу, вплинуло на те, що батьки виховували «принцес білоручок».
Звичайно, такі дівчата виявилися не просто неготовими, а й тими, хто вважає працю чимось поганим, що змушує сумувати та бути розчарованим. Якби ж вони були багатійками, то найняли б собі служанок, але на таку насолоду не кожен погодиться.
– Мені все це перший час здавалось дурницями. Я з’їхала від батьків, купувала собі щось готове, напівфабрикати, або й зовсім їла у кафе. Потім я почала зустрічатися з хлопцем, ми навіть разом пожили пару місяців і лише тоді розписалися. Пройшов рік, і він почав мені дорікати, що я нічого не вмію, і господиня з мене ніяка, – ділиться Христина, – постійно повторює, як же він це раніше пропустив.
– Пропустив, бо був затьмарений коханням, а потім «туман» зійшов і почалось буденне життя, – допомагаю її я.
– Так, будні…. Ми у кафе тепер майже не ходимо, і всі ті домашні дрібниці дратують. Ну, не можу я зрозуміти, для чого нам все те.
– Ви про що саме?
– Ну, ось, наприклад, навіщо постійно прати носки, якщо можна купити нові? От у Європі давно так роблять і недаремно ж!
– Ви перете все руками?
– Ні, у нас є пральна машина… й посудомийна теж є. Але й це нічого не дає, чоловік все одно мені дорікає і все йому не так.
– А він, мабуть, мріє, щоб ти про нього постійно турбувалась? Він також «принц»?
– Ну, як вам сказати, не знаю, мабуть. Він звик, що йому у всьому мама допомагає, і всі його проблеми вирішить і тепер хоче, щоб я була, як його мама, а я не хочу.
– А чого ж ти тоді хочеш?
– Складно пояснити, мабуть.
– Давай, я допоможу тобі. Ти хочеш, щоб він тебе взяв під своє крило, робив все за тебе, турбувався й розв’язував твої проблеми, як це раніше робили твої батьки?
– Невже це так погано?
– Тоді у вас будуть стосунки доньки й батька, а не чоловіка та жінки.
– Ну, але ж він повинен розуміти, що усі ці домашні справи дуже погано впливають на мене, я мов у депресію впадаю.
– Люба, це лінь, а не депресія.
– Ну і що ж мені тоді з цим робити?
– Забути про лінь і займатися домашніми справами. Спочатку буде важко, але згодом ти звикнеш. Перш за все це потрібно, щоб змогла існувати ваша сім’я. Це й для твого здоров’я корисним буде, і якщо ви дитину вирішите народити.
– Ну для здоров’я я займаюсь спортом, а про дитину ми й не думаємо ще, хочеться пожити для себе.
– Все ж, для здоров’я тобі не завадить займатися і домашніми справами.
На жаль, у нас було всього декылька зустрічей з Христиною. Мені цікаво, чи прислухалась вона до мене, чи все-таки розлучилась з чоловіком? Все ж шкода, що так багато хороших дівчат стають «принцесами» і навіть не розуміють, що їхня лінь провокує погіршення проблем, вони стають просто не пристосованими до життя. Батьки мають пам’ятати, що життя не пробачить їм дурних уявлень про нього, тому не варто прирікати дитину на це.
Будь ласка, батьки, привчайте своїх дітей поступово до праці!
