Мені 22 роки, у мене троє дітей, яких я виховую разом з мамою та бабусею. Чоловіка в мене немає, і, напевно, не буде, адже кожен, коли дізнається про дітей, тікає! У мене немає освіти та нормальної роботи, і я заздрю своїм вільним подругам, хоча я сама позбавила себе нормального життя

Уперше я закохалася в 16 років. Це був хлопець на рік старший. Я ходила до 10 класу, а він – до 11. Ми почали зустрічатися, і через декілька тижнів я завагітніла. Я думала, що ми одружимося, але все сталося не так…

Я завжди мріяла про казкове весілля з гарним хлопцем-принцом, який буде не тільки кохати мене, а ще й буде гарним та багатим. Свого принца я зустріла, коли мені було 16. Роман був і справді, як принц – гарний, високий, багатий та розумний. Мені заздрили всі подруги, коли я почала з ним зустрічатися.

Коли я в 16 років завагітніла, то це зовсім мене не злякало. Я думала, що ми одружимося з Романом та будемо жити довго й щасливо. Та сталося все не так: його мама сказала, що нізащо не дозволить синові одружитися з голодранкою, і що він взагалі завершує школу та їде навчатися до столиці. Я справді була з бідної сім’ї, та ще й неповної, тому чудово розуміла, чому мати мого хлопця так говорить, та я була впевнена, що згодом усе налагодиться.

Роман, попри заборону матері, мене не кинув. Він допомагав мені, як міг. Я народила двох чудових дівчаток. Рома закінчив школу та дійсно поїхав навчатися в столицю. Він часто приїздив додому та таємно від матері навідував мене та дівчаток. Я думала, що він завершить навчання та повернеться до нас, і тоді ми точно одружимося.

Я ж закінчила школу екстерном. Звичайно, вступити я нікуди не змогла, адже грошей на навчання в мене не було, а на денній формі я навчатися не могла. Ми продовжували з Ромою зустрічатися таємно, і я завагітніла вдруге. Цього разу я народила хлопчика. Я думала, що тепер ми нарешті одружимося з Ромою. Але він завершив навчання та залишився в столиці, його мама сказала, що в нього там є наречена, і скоро вони одружаться!

Так я й залишилася сама з трьома дітьми. Зараз мені 22 роки. Я не працюю, адже синові всього рік нещодавно виповнився. Мене та моїх дітей утримують мама та бабуся. Мама ще працює, а бабуся, хоч і на пенсії, їздить до міста неподалік, продає овочі та фрукти. Я займаюся домашнім господарством та городом.

І зараз я розумію, що сама зламала собі життя. Я заздрю подругам, які вивчилися, перебралися до міста, влаштувалися на роботу, бігають по побаченнях, та зовсім не думають про сім’ю. Вони час від часу приїздять додому та розповідають мені про свої пригоди – любовні й не дуже. Я ж не можу влаштувати особисте життя, бо навіть якщо і знайомлюся з якимось хлопцем, який ще не знає про трьох дітей, то як тільки він дізнається, то втікає. Ніхто не хоче мати хоч якісь стосунки з матір’ю трьох дітей. Я вже й не сподіваюся, що колись знайду собі чоловіка, адже своїх діток дуже люблю й ніколи не покину.

Я розумію, що сама себе позбавила нормального життя. Та я хочу, щоб воно було хоча б у моїх дітей, але не знаю, як це зробити…