Мені 45, і я вагітна. З чоловіком я розлучилася, що робити далі, не знаю

Зараз мені 45, живу я сама, але маю двох близьких людей – моїх дітей. Вони вже виросли й почали будувати власні сім’ї, а з чоловіком я розійшлась за рік після народження другої дитини.

Розлучення для мене не було болісною втратою, бо ми давно йшли до цього та віддалялися один від одного. В один момент просто відпустили один одного, ніби так і має бути.

Болісним для мене став момент, коли двоє моїх дітей стали сімейними людьми і я відчула, що таке справжня самотність. Вони хоч і дзвонять та приїздять часто, але відчуття нестачі людини у моєму житті було вкрай відчутне.

В один момент така людина з’явилась у моєму житті, але зараз я розумію, яка це велика помилка була, бо я лише намагалась якось заповнити порожнечу всередині себе, а натомість виявилась ще більш у безвихідному становищі, бо мене покинули, коли дізналися про вагітність.

Відразу хочу сказати, що варіант аборту я не розглядала і не буду, але дуже боюсь за здоров’я майбутньої дитини та своє, адже я давно вже не молода й існує багато ризиків.

Попри всі ці ризики й небезпеки, я зрозуміла, що щиро хочу цю дитину й прагну її народження, адже подарую життя комусь новому, а він/вона натомість подарує мені сенс й прибере самотність. Так, можливо, я не завжди знаходитиму спільну мову з дитиною, бо у нас буде велика вікова різниця, але я робитиму все, щоб йому було добре й він виріс щасливим.

Напевно, смішно звучатиме, але єдине, чого я зараз боюсь, — це похід до лікаря. Перш за все, через те, що він може почати мене відмовляти народжувати у такому віці, а по-друге, бо була зовсім дурною закоханою та залишила свою дитину без батька.

Такий же страх у мене перед дітьми. Можливо, вони мене не зрозуміють, чи подумають, що мама зійшла з розуму? Чи можу я розраховувати на їхню підтримку, роблячи таки нелегкий вибір?

Я опинилась на роздоріжжі. З одного боку мене чекає дитина, щасливі роки її дитинства й забуті думки про самотність. А з іншого страхи про те, що я не зможу гідно виростити дитину. Не зможу забезпечити її всім матеріально необхідним, чи не зможу народити його повноцінно здоровим, або ніколи не зможу зрозуміти через різницю у віці.

Все-таки я наважилась розповісти своїй доньці, вона жінка й повинна зрозуміти мене. Так і сталось, але порадила мені все ж робити аборт, адже вагітність й пологи можуть погіршити й так моє хитке здоров’я. Я з нею згодна, але чи зможу я дійсно піти на такий непростий крок?

Як ви думаєте, чи варто мамі слухати її доньку, чи робити, як вона хотіла?