Я з невеликого містечка. Усе життя провела тут, навіть у технікумі тут вивчилася. У містечку усі один одного знають, може, тому мені так і не вдалося влаштувати особисте життя. Адже я точно знала, чого варті мої «женихи», а після 30 до мене вже ніхто й не залицявся. Так я і залишилася жити з братом.
Мені 47, я не заміжня, дітей не маю, живу з братом. Так сталося, що батьки залишили будинок йому. Ми разом доглядали за ними, адже ми з братом з’явилися, коли батьки були вже немолоді. Коли батьків не стало, то виявилося, що заповіт вони написали саме на брата, мені нічого не залишили.
Та брат не вигнав мене батьківського дому. Брат молодший за мене, тому я завжди розуміла, що рано чи пізно мені доведеться піти, адже він здоровий, гарний та дуже добрий, тому точно рано чи пізно заведе родину. Проте здоров’я в мене не дуже, попри ще й не поважний вік. У 35 років я тяжко перехворіла на грип, наслідки були дуже важкими, тому роботу я можу виконувати найпростішу, та ще й на пів робочого дня, як наслідок – заробляю небагато.
Так і живемо: я виконую хатню роботу, а брат – усе по господарству. Я плачу комунальні платежі, а брат купує продукти та інші необхідні речі, адже на більше моєї зарплатні не вистачає, хіба що на одяг та взуття мені залишається. За цей час, що ми живемо разом, брат зробив гарний ремонт, оновив меблі. Він ніколи й словом не обмовився про те, що я заробляю менше, чи про те, що він мене утримує, не дорікнув і тим, що батьки залишили будинок йому, а я тут живу.
Рік тому я помітила, що брат змінився. Він весь начебто почав сяяти, навіть ходив весь час наспівуючи. Я зрозуміла, що він нарешті зустрів ту саму жінку. І не помилилася. Невдовзі брат розповів мені про Оксану – жінку, яка недавно переїхала до нас у містечко та працювала разом з ним. Я її не знала.
Згодом брат мене познайомив зі своєю нареченою. Вона виявилася молодою жінкою. Та вона вже двічі розлучилася та мала двох дітей від попередніх шлюбів. Брат говорив, що Оксана дуже добра, чуйна жінка, яка його розуміє як ніхто інший. Він сказав, що вони розпишуться та будуть жити разом.
Я почала збирати речі, та брат мене зупинив. Він сказав, що наші батьки вчинили несправедливо, залишивши все йому, тому він перепише частину будинку на мене, щоб я не почувалася зайвою. Говорив, що Оксана все зрозуміє та зможе мене полюбити.
Коли Оксана з дітьми переїхала до нас, то я зрозуміла, що спільної мови ми не знайдемо. Вона весь час говорила, щоб я менше «шастала» по їхньому будинку, влаштовувала скандали, коли я брала щось із холодильника з того, що купив брат. Часто я чула, як Оксана сварилася з братом: говорила, що він має мене вигнати. Натомість з її дітьми ми «подружилися». Я намагалася менше потрапляти на очі Оксані та не «плутатися під ногами», а вони часто зіставляли мені компанію в моїй кімнаті, чим не давали мені засумувати.
Та нещодавно брат розлучився з дружиною через мене. Вона хотіла, щоб я пішла з їхнього дому, тоді брат і зізнався, що записав половину свого дому на мене! Відбулося це прямо посеред мого дня народження. Оксана сказала, що більше не може це терпіти та влаштувала скандал. Тоді брат і розповів їй, що ще перед їхнім розписом зробив договір дарування на мене. Оксана почала говорити, щоб він відізвав цей договір, повернув частину будинку назад, адже «що ж він залишить у спадок їхнім дітям?».
Я не чекала закінчення сварки. Просто пішла до себе та почала збирати речі. Невдовзі брат прийшов у мою кімнату. Сказав, щоб я нікуди не йшла, що це мій дім, і він буде й далі піклуватися про мене, адже за станом здоров’я я не можу багато працювати й заробляти нормально, і якщо Оксана цього не розуміє, то вона «не його жінка».
Та тепер я розумію, що мій брат не зможе влаштувати особисте життя, доки я живу в сусідній кімнаті. Винаймати житло й купувати все необхідне на свою зарплатню я не можу, та знаю, що рано чи пізно мені доведеться піти. Я не хочу, щоб мій брат, як і я, озирнувся одного разу й зрозумів, що йому майже 50, а в нього навіть родини немає.
Що тепер мені робити? Навіть не уявляю.
