Хоч зараз моє життя можна й назвати ідеальним, бо у мене є любляча сім’я й улюблена робота, та раніше я потерпала від поганих думок і переконаності у тому, що ніколи нікому не буду потрібна.
Своє дитинство я пам’ятаю частково, проте ті моменти, що я пам’ятаю, то можу відтворити детально, мов все це відбувалося вчора, а не десятки років тому.
Про батька я довгий час нічого не знала, лише у середній школі мені наважилися розповісти, що він покинув нас, як тільки дізнався про мамину вагітність, але я точно пам’ятала, як мене покинула мама у магазині.
Я тоді була дуже голодна, мене аж щось їло зсередини, тому ми відправилися за покупками. Не пам’ятаю, за що саме, але вона сильно мене сварила, а я просила її купити для мене хоча б булочку.. Вона тоді так нічого й не купила.
Мама довго дивилась мені в очі, доки я випрошувала у неї булочку, а потім різко промовила: «Ти завжди все псуєш. Я ненавиджу тебе!». Після цього я замовкнула, а вона сказала чекати її біля цієї вітрини, мов вона незабаром повернеться. Але цього не сталось. Тоді я познайомилась з чоловіком, що через рік взяв наді мною опіку, і що у той день пригостив мене такою бажаною булочкою.
Я досі пам’ятаю її смак. Вона була дуже солодкою й солоною одночасно, звичайно, від моїх сліз. Булочки я ненавиджу аж до сьогодні, вони щоразу нагадують мені про те, що я «спробувала» у житті.
У дитячому будинку життя було дуже сірим, тому кожен прихід того незнайомця з магазину і його дружини був для мене яскравою й важливою подією. Я тоді дуже надіялась, що зможу отримати нову сім’ю, хоч мене й не покидали думки про мою маму і надію, що вона повернеться по мене.
Я вже жила у новій сім’ї, коли мама все-таки вирішила провідати мене. Я тоді здивувалась й подумала, що вона хоче повернути мене, але ні, вона прийшла «пояснитися» переді мною. Вона довго мені розповідала, яка її чекає кар’єра і життя, а я була величезною перепоною цьому всьому. Я не могла її слухати та вірити їй: невже вона не знала, як буде жити після мого народження? Чи її це не турбувало і вона завжди знала, що покине мене?
Те, що я повинна була жити з «чужими» людьми не винагорода, проте вона вважала, що я повинна була бути за це вдячна, адже подарувала мені кращий шанс на життя, а заодно й собі, бо разом ми б жили у холоді та голоді. Я не хотіла більше її слухати, але дуже хотіла, щоб вона залишалась зі мною.
Що ж, я все-таки можу подякувати своїй біологічній мамі: Дякую вам, що навчили цінувати сім’ю, що дали шанс побачити, що це таке, рости з людьми, які люблять та підтримують мене і які ніколи б мене не покинули. Дякую вам за тих людей, що боролися за мене та любили мене, коли я лише чекала твого повернення.