ЖИТТЯ

Мені було його шкода, казала, щоб трішки збив темп. Але він говорив, що відчуває провину, що я скільки років по за границях їздила, а він чоловік в дома був, але його турбота була просто замилюванням очей.

З Мирославом ми росли через паркан, разом ходили до школи. Він старший на рік, скільки себе пам’ятаю завжди ми разом. З дитинства нас дражнили, що ми наречені. І так і сталося. Після закінчення школи почали зустрічатися, а після закінчення технікумів ми одружилися.

За рік у нас народилися двійнята Уляна та Мар’яна. Та чоловік просив ще сина і через три роки я народила Ярослава. Мирослав працював на хорошій  роботі, тож грошей вистачало. Я змогла спокійно займатися дітьми і будинком.

Але почалися знамениті скрутні роки, зарплата затримувалася, діти росли, росли й потреби. Моя сестра поїхала на заробітки в Чехословаччину, а згодом почала мене кликати, бо робота була хороша, платили гарно. Та основне, що місяць працюю я, а місяць сестра, тобто могли підмінювати одна одну, й родину не на роки покидати. І я погодилася, діти вже підросли, батьки мої і чоловікові поряд, допомога Мирославові була. Звичайно він спочатку не хотів мене пускати, але він хоч якусь мав роботу, а я після технікуму в декретах. Тож не хотіла, щоб він роботу втрачав. Невідомо ж що далі буде.

Реклама

Робота мені підійшла, фінансове становище покращилося. Так я пропрацювала вісім років. За ці роки ми міцно стали на ноги, чоловік відкрив свою справу. І я повернулася додому, бо знала, що родина забезпечена. І дійсно мій Мирослав зміг розвинути бізнес на два міста.

Єдине, що він працював багато, практично жив на два міста, два дні в дома, а два три в сусідньому. Мені було його шкода, казала, щоб трішки збив темп. Але він говорив, що відчуває провину, що я скільки років по за границях їздила, а він чоловік в дома був. тепер, мовляв моя черга відпочити. І я дійсно відпочивала, могла дозволити собі те що інші не дозволяли.

Час плинув швидко. Діти наші підросли, отримали гарну освіту. Дівчата вже й заміж вийшли, Мар’янка нам вже й онука подарувала. Ми ж з чоловіком раділи життю та допомагали дітям.

Та один єдиний випадок перекреслив все, що я мала з самого початку. весь мій світ похитнувся і дав тріщину, я навіть не можу правильно підібрати правильних слів.

В той день моя подруга Інна їхала в сусіднє місто, вона шукала хорошу фірму для обновлення обладнання в своїй клініці. І саме туди їй порадили поїхати. А так як якраз в цьому місті друга фірма мого чоловіка і він якраз там я вирішила зробити йому сюрприз. А сюрприз очікував мене.

Зайшовши в кабінет до директорки рекомендованої фірми ми переглянули каталоги, добре поспілкувалися. І вона нам порекомендувала поглянути ще деякі спеціальні меблі, що випускає фірма її чоловіка, дуже гарно вона нам все описувала і ми поїхали подивитися. Так за для поваги.

Коли ми наблизилися до потрібного офісу, я з жахом запримітила, що це адреса фірми мого Мирослава. Але ж в одній будівлі можуть бути різні офіси. Та дива не сталося.

– Миросю, любий, я тобі клієнтів привела. – щойно переступивши поріг защебетала дама.

І на мене дивився Мирослав, стояв як в ступорі. І я застигла. Зреагувала першою подруга, сказала, що нічого не купимо, бо фірма фальшива. І витягла мене з того кабінету. А я не могла оговтатись.

Всю дорогу Інна мені наказувала не плакати, говорила, що я воїн. А він ганчірка, що він ще поплаче, але я маю бути не зламна. Я її чула, а в самої перед очима наше спільне життя з Мирославом, спільне, ще з пісочниці. І питання: коли і в який час я не помітила його зради? Тридцять років подружнього життя, плюс двадцять років дружби, як можна перекреслити?

Телефон задзвонив лише ввечері, але я на той час вже його заблокувала. І він приїхав на ранок, щоб все пояснити. І все, що він міг, це мені сказати: «Вибач, я люблю вас обох, але тебе як сестру». Виявилося, що на дві сім’ї він живе вже п’ять років. Це стало крапкою, такого я не очікувала.

Довго ми ділили з ним майно, в результаті все порівно розділено. Але  діти з ним спілкуватися не хочуть. Я важко пережила те випробування, психологи і депресії.

І ось після чотирьох років він вирішив з’явитися! Та назад нема дороги. Я майже навчилася жити по новому, хоча й не молода. Діти мене підтримують, це головне. А його доля мене не цікавить.

Дякую що прочитали мою розповідь, може комусь у пригоді стане.

 

 

Реклама

Також цiкаво:

Close