ЖИТТЯ

«Мені хороша господиня потрібна, а не розцяцькована «жіночка»!» – кричав до мене чоловік

Я вийшла заміж з великого кохання, завжди була переконана, що тільки так зможу стати щасливою. Ми були разом 6 років, уже разом виховували синочка, і я поводилась, як сліпа, що намагається не помічати його байдужості до мене. Я жила так, що будь-який комплімент чи добре слово викликали у мене захват, і я вважала, що це нормально, тому що у мого чоловіка такий характер, що він не прибиратиме, не допомагатиме й не буде говорити добрих слів.

Чоловік не хотів, щоб я ходила на роботу, тому я залишилась доглядати за дитиною, прибирати вдома й створювати затишок. Загалом, я намагалась виконувати свої обов’язки на «відмінно», тому у квартирі завжди було чисто й до приходу чоловіка наготовлено багато смачної й теплої їжі. Нічого особливо поганого у нашому житті не було, тому я думала, що таке життя цілком нормальне.

Реклама

Згодом, я помітила, що чоловік кожних вихідних хоче поїхати на дачу, а тільки ми там опиняємось, то біжить до нашої сусідки. Я особливо на це уваги не звертала, бо вона одружена також, але коли він почав їй всім допомагати й майже жив з ними, то мене це почало насторожувати, а згодом бісити.

Реклама

Найбільше мене дратувало те, як він захоплюється її красою, адже у неї часто укладене волосся, манікюр, дорогий та стильний одяг, а я за прибиранням й готовою зовсім себе запустила. Тим паче почала ходити на роботу на неповний робочий день, й часу, щоб повноцінно жити, зовсім не залишалось. Можна сказати, що кожен мій день нічим не відрізнявся від іншого.

bleskdom.com.ua

І поки я сама копаю картоплю, він допомагає теж робити нашій сусідці, бо вона ж не може зі своїм манікюром та укладкою. Я вирішила, що довго це продовжуватися не може й затіяла з ним розмову.

Я довго йому пояснювала, що саме мене ображає й намагалась донести свої почуття, й у відповідь отримала лише: «Мені хороша господиня потрібна, а не розцяцькована «жіночка». Ти на щось більше очікувала?».

Тут мені зовсім знесло голову, і я почала розповідати йому, як ще з дитинства мріяла про теплі сімейні вечори, про спільні ігри й поїздки, а потрапила у якийсь жах.

У відповідь на всі мої докори й спроби поговорити він лише повторював: «Я краще знаю, як нам жити!», «Якщо так хочеш бути незалежною, то ти знаєш, де вихід!».

Після останньої фрази, я посміхнулась, зібрала наші з дитиною речі й відправилась з цього дому.

Зараз я самостійно заробляю на своє життя, але при цьому більш щаслива. Мій син – моя єдина підтримка, і мені вистачає його, щоб бути щасливою й не відчувати себе чиєюсь слугою. «Батько» більше не з’являвся у нашому житті й налагодити стосунки з сином не намагався, але це його рішення, нам і вдвох живеться прекрасно!

Реклама

Також цiкаво:

Close