Мені набридл0 жити на два будинка, тому я вирішила р0злучитися з чоловіком

Після тринадцяти років шлюбу я вирішила р0злучитися зі своїм чоловіком. Чому? Та тому що я дуже втомилася працювати у дві зміни. Мене дicтало, що Володимир (так звуть мого чоловіка) абсолютно iгнорує усю домашню роботу.

Я прийшла і просто заявила йому, що розлучаюся з ним. Він довго не міг зрозуміти, у чому ж проблема:

– Ти ж наче раніше з усім справлялася. А тепер розповідаєш мені про втому і нестачу часу. Що сталося?

На жаль, він так і не зрозумів мене.

Я спостерігала за іншими сім’ями і дійшла висновку: в наш час чоловіки чудово влаштувалися. Дружина повинна і на роботі працювати (в деяких випадках жінки навіть отримують більшу зарплату), і дітей виховувати та уроки з ними вчити, і виконувати всю хатню роботу. Чоловіки геть не розуміють, як то все можна встигати.

Найчастіше жінки винні у такому ставленні до себе. Вже з першого дня спільного життя вони все на свій горб звалюють. Коли ж сил вже немає, та і здоров’я погіршується, жінка намагається змінити сімейний порядок. Але пізно, тому що чоловік до такого ритму життя звик і змінювати бодай щось йому не до снаги. І така ситуація знайома більшості жінкам.

Після весілля наче й мені важко не було. Зранку чоловіка збудила, погодувала, на обід пайок дала. Потім попоралася по господарству, бо в нас і кури, й качки, й порося. Зібралася та й пішла на свою роботу. Далі повернулася, годин зо дві на огороді прополола чи рослини полила. Нарешті – вечерю приготувала, всіх нагодувала, по господарству все зробила. Справи чоловіка: з роботи прийшов, поїв, щось мені трохи допоміг, телевізор подивився і спати, бо втомився, а на роботу вставати рано.

Після народження дитини ще важче стало. Всі думають: хіба ти втомилася, ти ж в декретній відпустці? Нічогенький такий відпочинок! Тепер, навіть коли ти не працюєш на роботі, ти втомляєшся ще більше. Треба займатися дитиною – часу на сон майже немає. А ще потрібно прати, прасувати, прибирати, їсти готувати, поратися, город обробляти, посуд мити і «милого» задовольняти.

Через три роки я повернулася на роботу. Виховання дитини та домашні турботи залишилися на моїх плечах. Чоловік лише раз в тиждень, може, з дитиною пограється. Куди ж там – він дуже втомився на роботі, і займатися з донечкою сил не вистачає. Та його ж зовсім не хвилювало: я теж приношу зарплату, я теж втомлююся. Щоб заробити достатньо грошей, мені на роботі доводиться важко працювати.

Три роки в такому ритмі призвели до того, що я стала знервованою і неврівноваженою. Я постійно сварилася з чоловіком, хотіла пробудити його совість, щоб він почав хоч у чомусь мені допомагати. Завжди незадоволена й буркотлива «пилка» – ось у що я перетворилася. Звичайно, чоловік почав говорити, що жити зі мною неможливо.

Потім у мого чоловіка паралізувало батька, що живе за декілька кілометрів від нас. Свекор мій одинокий. Дітей, крім мого чоловіка, у нього немає. На мої плечі лягла ще одна турбота – доглядати за старим. Чоловік до вечора на роботі, а мені доводиться розриватися між двома господарствами. Добре, що хоч худобу у свекра продали. Але бігати на другий край села двічі на день, щоб доглядати за ним, це взагалі вибило мене з колії. Я спала по 4-6 годин. Дідуся треба й помити, й нагодувати, й ліки дати.

Мені жаль було свекра, він дуже добра і порядна людина. Забрати до себе його ніяк ми не могли – житлові умови не дозволяють.

Так я прожила ще два роки. Згодом мій чоловік на роботі почав отримувати ще меншу зарплату, бо в нього зменшилися замовлення. Крім того, замість допомоги мені він почав ховатися у кімнаті і грати в комп’ютерні ігри. І це в той час, коли я все тягну на собі?

Хіба це любов? Це повага до коханої жінки? Я вирішила покинути все і розлучитися. Мені набридло жити на дві сім’ї. Я теж хочу відпочивати хоч іноді.

Я хочу, щоб тепер він спробував, як жилося весь час мені. Єдине – йому не треба буде займатися з донькою. Бо я збираю валізи та їду з нею до своєї мами.

І причина не в тому, що чоловік почав заробляти менше. Просто мені набридла його байдужість.