Я вдячний своїй матері за виховання і піклування. Я постійно допомагаю їй і сестрі матеріально, але я теж маю свою сім’ю і хотілося б отримувати хоч капельку вдячності від рідних людей.
Я старший син у сім’ї. Тато наш помер дуже рано, тому мама виховувала нас з сестрою самотужки. Мені довелося рано подорослішати, щоб піти заробляти гроші, адже мама сама не справлялася, їй потрібна була допомога. Оплата комунальних платежів та деякі дрібні щоденні покупки були на мені.
Коли я одружився, то не перестав допомагати матері з сестрою, адже Катя недавно закінчила школу та отримувала вищу освіту. Комунальні платежі я, як і раніше, оплачував самостійно та додатково давав мамі кошти на життя, адже пенсія у неї невелика.
Рік тому моя сестра вийшла заміж. Я думав, що молода сім’я переїде у власне житло, але вони вирішили квартиру чоловіка здавати квартирантам, а самі оселилися у маминій квартирі.
Скільки я себе пам’ятаю, Катя була улюбленою дочкою, тому все найкраще було для неї. І тепер мати не настоювала на її самостійному житті. Вони обоє добре влаштувалися. Ніде не працюють, ще й мають кошти від здачі квартири. Всі ці гроші йшли на гулянки з друзями.
Коли Катя сама стала мамою, у них навіть не було найнеобхідніших речей для дитини. Оскільки у нас із дружиною залишились речі, які нашій дитині вже не знадобляться, я запропонував віддати їх сестрі. У них теж є автомобіль, хоч і старенький, але їздить. Я зателефонував Каті та сказав, що ми можемо віддати їм підготовлені речі. Сестра дуже зраділа.
Через декілька днів мама зателефонувала до мене з претензіями:
– Чому ти до сих пір не привіз речей для Катіної дитини? Вони ж чекають і надіються на твою допомогу. Краще б не обіцяв, якщо зажалів речі.
– Взагалі то Катя зі Стасом уже дорослі люди. Якщо їм потрібні речі, нехай приїдуть і заберуть їх. Їм уже давно пора подорослішати та думати про самостійне життя. Я більше не збираюся тягнути цих ледарів на своїй шиї. Нехай Стас шукає роботу, якщо їм не вистачає грошей.
Мама образилася і кинула слухавку. Увечері приїхав Стас з Катею та дорікали мені моєю жадібністю. Речі забрали, але постійно повторювали, що якщо не хотів допомагати, то треба було і не пропонувати. На додачу ще й сказали, що я повинен бути вдячний їм, що вони забрали наш мотлох.
Коли наступного дня я зателефонував до матері, щоб запитати, як у неї справи, вона сказала, що не очікувала від мене такого ставлення. Що це низько з мого боку вимагати у рідної сестри гроші за старі речі. Вона навіть не захотіла слухати моїх виправдань. З того дня я перестав їм допомагати, а вони теж не поспішають з нами спілкуватися. Хто ще виявився невдячним!
