ЖИТТЯ

Мені с0ромно за власних дітей!

Мені вже 70 років. Мої діти давно виросли, ми з чоловіком допомогли їм стати на ноги, купили житло й допомагали з онуками. П’ять років тому не стало мого чоловіка, і я почала жити сама.
До слова, я отримую мінімальну пенсію, якої ледь вистачає на оплату комунальних послуг та ліки, про продукти я краще помовчу.

Син та донька знають, яка у мене пенсія і яке зараз все дороге, але ніхто з них ні разу не пропонував допомоги. Одного разу я таки наважилась сама їх попросити, натяками сказала, щоб платили комунальні послуги вони, адже квартира дістанеться їм після того, як мене не стане. Син проігнорував моє прохання, а донька повідомила, що їм і самим приходять великі рахунки, тому їм би зі своїм життям впоратися.

Я не вірю своїй доньці. Не вірю, що у неї не знайдеться кілька сотень гривень для мами, якщо вони сім’єю двічі у рік відпочивають за кордоном, мають дві дорогі машини та дорогі телефони. Коли я не приїду до них у гості, то донька вихваляється новим одягом, а внучка іграшками.

Реклама

З сином все ще гірше. Він не має слова у сім’ї, тому що всім керує невістка, а вона не дозволить так просто витратити кілька сотень гривень із сімейного бюджету.

Мені плакати хочеться, коли подруги та сусідки розповідають, що їхні діти допомагають їм з покупкою продуктів, оплатою комунальних послуг або взагалі беруть з собою на відпочинок у гори чи на море.

Найобразливіше від того, що я постійно допомагала дітям, ми з чоловіком доклали чимало зусиль, щоб вони зараз жили щасливо, а тепер навіть не знаю, чи буду мати їсти що наступного місяця, а дітям на це все одно.

gettyimages.com

Пам’ятаю, коли мої батьки були ще живі, ми з сестрами постійно їздили до них у гості, то продуктів привеземо, то дров на зиму, то газ проведемо, то по рахунках все оплатимо, а вони ні разу й словом не обмовилися, що їм це потрібно. Ми знали, що ми повинні допомагати батькам, і так само я намагалась виховати своїх дітей, проте, схоже, нічого у мене не вийшло.

Я натякала доньці, що хотіла б з нею рік пожити, як раз за цей би час квартиру в оренду здала, трохи грошей би накопичила, щоб хоч на їжу вистачало. Там у них і місця достатньо, а я не заважала б їм, але донька удала, що зовсім не зрозуміла про що я, а говорити вдруге про це соромлюся.

Я стараюсь дуже економити на всьому, що можна, проте на пенсію не можливо вижити. Всім моїм знайомим діти допомагають. Можливо, якби ми з чоловіком розумнішими були, то щось би на старість відклали, а так ми все дітям віддавали, надіялися, що вони нам потім віддячать за це.

Реклама

Також цiкаво:

Close