ЖИТТЯ

Мені щиро шкoда мою сусідку, адже вона виховала трьох дітей сама, а коли заxвopiла у 75 років, то вони забули за свою маму, не поважають і не приходять!

Тітка Ганна добра людина, зараз я доглядаю за нею, щодня навідую, прибираю в домі, готую їжу та приношу лiки з аптeки. Вона постійно розповідає мені історії зі свого життя  про те, як зустріла своє перше і єдине кохання, народила трьох прекрасних діток, а потім чоловік зpaдив їй з молодою коханкою і пішов. Ганна живе спогадами, вони її наповнюють, але не тільки минуле тривожить її серце, а ще й суворе теперішнє…

Двоє синів та дочка тітки Ганни мали б взяти її до себе після операції, яку зробили жінці на ноги  тепер вона ледь пересувається по квартирі, а на вулицю взагалі вийти не може. Гаразд, один син живе за кордоном, це я ще розумію, хоч він і телефонує мамі дуже рідко. Але ж дочка Марія має власний будинок за декілька кілометрів від квартири хворої мами! Інший син, наймолодший, зайнятий тільки хіба що пошуком жінок для стосунків та своєю роботою, яка приносить чималий дохід, а Ганна Петрівна живе на одну пенсію, якої ледь вистачає на ліки.

Якось я не витримала і спитала тітку Ганну про її горе-дітей. Вона залилася сльозами й розповіла мені головну історію свого життя. Коли Ганні було 35, чоловік її покинув саму з трьома дітьми, їй довелося влаштуватися на дві роботи одночасно, діти іноді залишалися з бабусею, проте часто самі, бо були вже не такими й маленькими. Жінка тяжко працювала до пізньої ночі, синів та дочку бачила переважно сплячими. Вони мали все, що забажають  нові іграшки, одяг, найкраще навчання та повагу однолітків, однак їм завжди бракувало одного  мами…

Реклама

Я розумію, що була надто зайнята роботою,  сказала Ганна Петрівна,  але у мене не було іншого виходу на той час, оскільки тато дітей покинув не тільки мене, але і їх, він ніяк не допомагав, був зайнятий лише своєю новою жінкою“.

Я розумію свою сусідку, адже мене також покинув чоловік, я вже давно живу сама, але мене хоча б дочка не покинула у скрутній ситуації.

Так от, коли діти тітки Ганни стали дорослими, то кожен з них поїхав будувати своє життя. Спочатку вони підтримували зв’язок з мамою, кликали її в гості, вона їм зробила весілля  двом старшим дітям. А коли у сина народився первісток, то тітка Ганна часто залишалася з ним, поки батьки займалися своїми справами. Жінка нічого не підозрювала, вважала, що на старість не залишиться сама, але вже тоді від її дітей віяло холодом, вони були байдужими до мами.

Ганна Петрівна не навчила своїх дітей цінувати оточуючих, свою маму та інших старших людей, вона все життя робила тільки їх центром землі. Так і сталося, коли її забрала швидка з паралічем ніг. Тоді ніхто з дітей не прийшов її навідати, всі були зайняті своїми справами. Вони звикли, що мама завжди сама зі всім справляється, але не подумали, що їй вже 75 років, і вона потребує уваги та поваги…

Тепер я доглядаю за Ганною Петрівною, слухаю її історії та бачу сльози на очах. Мені шкода бабусю, але я нічого не можу з цим вдіяти, бо вона сама навчила своїх дітей не цінувати нікого, окрім себе самих…

Історія цієї жінки змусила мене задуматися про слова та вчинки, які ми робимо при наших дітях. Здавалося б, це просто  виховати людину, яка буде цінувати та поважати інших, однак не все так просто. От Ганна Петрівна, наприклад, ніколи поганого слова не сказала при своїх дітях, навіть коли чоловік її покидав. Однак, попри це, вони тепер дозволяють собі робити такі речі, які змушують маму щодня плакати. Я б ще зрозуміла, якби один із дітей мав таке ставлення до мами, але це всі троє…

Скоро Ганні Петрівні виповниться 76, вона сподівається, що діти прийдуть до неї, але я впевнена в протилежному, хоча їй про це не кажу.

Реклама

Також цiкаво:

Close