Мені соромно за свого сина. Я знаю, що це я винна, що виховала його таким, але тепер мені навіть не хочеться на нього дивитися.

Мені соромно за свого сина. Я знаю, що це я винна, що виховала його таким, але тепер мені навіть соромно на нього дивитися. А він тимчасом розповідає нашим спільним родичам, яка я погана, що не хочу знатися з ним та його новою жінкою, а про першу жінку та онука турбуюсь.

Мій Данило одружився вперше на жінці Марині, у якої вже була дитина. Спочатку мені це зовсім не подобалось, але коли я познайомилась ближче з Мариною та малим Микиткою, то була навіть рада за сина.

Жили вони у мене. Не скажу, що жили бідно чи багато, але голоду не знали й червону ікру на сніданок не їли. Ніколи сильно не сварились та й причин не було, хоча непорозуміння інколи були. Згодом переїхали, але у гості до мене частенько приїжджали.

А потім сталось те, що й розлучило їх і Марина перший час думала, що це я все підлаштувала!

А було воно ось як. Вони подзвонили й повідомили про свій приїзд, я спокійно готувала їм смачні пиріжки, щоб почастувати трирічного онука. Але приїхали вони раніше, ніж планували, тому одна партія пиріжків ще ліпилась. Недовго думаючи, я відправила їх у вітальню, дивитися телевізор та гратися з малим, а сама готувала.

Прибіг Микитка, що ніс у руках в’язку ключів мого сина.

– Микито, поверни татові ключі. А то загубиш й додому не доїдете!

Хлопчику образившись на дорікання бабусі швиденько відправився до батьків.

Сім’я дружно сиділа за столом, пили чай та їли смачні пиріжки, що я приготувала та, навіть, дала їм з собою на прохання невістки.

Тут перед від’їздом Данило спохватився, що пропали ключі. Марина нагадала, що їх Микитка ніс бабусі.

– А я що? Сказала йому повернути, бо як загубить, то додому не потрапите!

Обшукали ми – все. І вгадайте де вони опинилися? У кишені куртки невістки. Оскільки куртка висіла на вішаку, то трирічний малюк туди дістатися не міг.

– Невже це ви зробили, Мирославо Анатоліївно? – спитала вражено невістка у мене.

– Що я? – я спочатку не розуміла, чого вона від мене хоче. – Ох, ні, звичайно, навіщо мені таке робити?

Після цього все і пішло шкереберть. Через тиждень дзвонить син і каже, що жінка з сином переїхали від нього і вони подали на розлучення, мов не хочеться йому жити з тою, хто буде оббріхувати його матір.

Все це мені здавалось дуже дивним, оскільки Маринка завжди була мудрою та доброю… і ті її звинувачення. Щось тут було не так, але тоді мені ще хотілось вірити синові, доки я не почула розмови однієї дівчини в автобусі.

«Уяви собі, він мені ж пропозицію зробив! Так, він зі своєю на розлучення подав. Там довга і смішна історія, він розповідав її, що його мама не любить її, а тоді підставив маму, жінка ж відразу й «клюнула», а тоді весь такий благородний, вигнав зі словами, що не дасть комусь оббріхувати свою маму!» – говорило молоде дівча.

Все це видавалось дуже схожим на мою історію, але я не хотіла у це вірити. Всього лише збіг, нічого більше. Мій син на таке не здатний.

Проходить півроку, як син приводить до її дому те саме дівча. Що розповідало цю історію і пелена впала. Все стало зрозуміло.

Я не могла тепер дивитися у вічі сину, мені було соромно, що він обвів мене та іншу жінку навколо пальця, бо не міг піти по-чоловічому. Не вмів попросити вибачення та попрощатися.

Наступного дня, я вже стояла на порозі Марини з вибаченнями та розповідала її цю історію. Тепер ми добре спілкуємось, Микита обожнює бабусю та часто проводить у мене вихідні. А новостворена сім’я удає, що у всьому винна я та у мене не має причин їх недолюблювати.