“Мені так copoмнo за сина, йди до мене жити!”

Любов Вікторівна гр0зилась сина залишити без спадку, якщо він не одумається і не повернеться до дружини з дворічним сином, але його це зовсім не цікавило. Перед собою він бачив лише к0ханку, і жодні мамині д0кори чи погр0зи не могли врятувати ситуацію.

⁃ Олю, хоч він і мій син, але зрозуміти я його не можу. Ти знаєш, що я живу одна у трикімнатній квартирі, то давай ти з сином до мене переїдеш, роботу якусь собі знайдеш, а я онуком зможу сидіти, все одно ж на пенсії, то хоч радісніше буде, – пропонувала Любов Вікторівна невістці, відчуваючи власну провину за вчинок сина.

Звісно, невістка погодилась, тому що весь цей час вони орендували квартиру на іншому кінці міста від дитячого садочка, та й свекруха у неї хороша, ображати не стане, а допомога та підтримка їй зараз, як ніколи, потрібні.

Минув місяць, і невістка таки змогла знайти хорошу роботу, а свекруха почала перетворюватися в охоронця, що чітко фіксував, коли вона має повернутися з роботи, та будь-яка затримка у пів години у магазині провокувала справжній скандал. Про прогулянки з подругами чи побачення і мови бути не могло.

Ні, вона не забороняла невістці гуляти, навпаки, говорила, що їй це потрібно, але свекрушин погляд та слова, коли Оля поверталась додому, говорили зовсім інше.

Коли невістка на вихідних спала довше, ніж до 8 ранку, то свекруха голосно гриміла каструлями на кухні, або вмикала пилосмок, потім виправдуючи це тим, що зовсім забула, що з нею живуть такі любителі поспати.

Оля старалась зі всіх сил догодити свекрусі, яка так хотіла їй допомогти. Вона старалась ніколи не затримуватися, завжди забирала сина від свекрухи, щоб та відпочила, купувала їй білети у кіно та театр, щоб та з подругами розважилась кілька годинок після важкого тижня з онуком. А також завжди брала її на вихідні з собою та сином у цирк, парк, кафе чи в інше місто на екскурсію.

Одного разу Оля повернулась раніше додому, прихворіла, і раптово стала свідком телефонної розмови свекрухи.

⁃ Ой, та зовсім совісті не має. Ти уяви, мені 65 років, а я маю з трирічним онуком цілий день сидіти! А вона тим часом ходить бозна-де, а потім ще має наглість говорити, що їй потрібен відпочинок, а мені вже що тоді робити? – говорила це все свекруха своєму співбесіднику.

⁃ Любов Вікторівна, якщо ви так втомлюєтесь, то краще мені про це скажіть. Нам вже з сином пора з’їжджати, ви нам дуже допомогли, а зараз сина пора у садок віддавати, а з роботою у мене все добре. Не хвилюйтесь за нас! – промовила Оля, зайшовши у кімнату.

⁃ Господи, та ти все не так зрозуміла! – почала виправдовуватися свекруха – Ви ж мені найрідніші люди, а ворчу я, бо стара вже, що з мене взяти. Хоч ви мене не покидайте, бо рідний син і той ніж у спину всадив.

Олі стало соромно, що так просто наїхала на свекруху, яка їм так довго допомагає, вона вибачилась і обіцяла, що онук скоро піде до дитячого садка, тому вони зможуть жити спокійніше, і бабуся більше відпочиватиме.

Минув місяць, й одного разу Оля повернулась додому, а на порозі стояв її син і промовив: «Гулясца мама, і де ти була?»

Він ще не вмів всіх букв говорити, а вже такий невихований. Жінка намагалася пояснити йому, що так не можна розмовляти з мамою, але він лише відповів, що якщо бабці можна, то і йому теж.

Оля вирішила, що це дрібниці. Гірше стало ще через пів року.

⁃ А ми сьогодні з бабусею були у татка та тітки Каті, вона дуже красива та смачно готує не те, що ти! А ще вона подарувала мені нову машинку!

Тих же вихідних Оля та син покинули Любов Вікторівну та переїхали знову на орендоване житло. Сина жінка відправила у дитячий садок, і поки він звикає, то відпустку взяла.

⁃ Я скільки всього для них робила, а тут ніякої вдячності! І як після цього людям допомагати? – говорила Любов Вікторівна своїм подругам.

Хоча жінки й сильно посварилися, та Оля надіється, що свекруха порозумнішає, і з часом вони з онуком продовжать спілкуватися, бо це його єдина бабуся, не хотілося б, щоб він і її втратив. Можливо, на відстані їм буде набагато легше знайти контакт.