Як син виявився набагато чеснішим від батька

Я з донькою гуляла на дитячому майданчику. Нещодавно бабуся з дідусем на день народження придбали їй мобільний телефон. Вона довго його просила в мене, писала листи діду Морозу, загадувала бажання Святому Миколаю. Та врешті-решт вмовила бабусю. Я спочатку була проти. Їй же всього шість років. Але коли подумала, що незабаром вона піде у школу, то погодилася, що так мені буде спокійніше.

Того дня вона хвалилася новою «іграшкою» серед дітей з якими постійно грається на дитячому майданчику. Діти були у захваті, адже ще нікому батьки не робили такого цінного подарунка. Але пройшло кілька хвилин, й вони вже захопилися новою розвагою. Бігали один за одним, кричали, гралися у хованки, загалом, займалися звичайними дитячими справами.

Та тут до мене прибігла дочка вся у сльозах. «Що трапилося? Впала, хтось образив?» – допитувалася я. «Телефон загубила,» – сказала вона та почала ще більше ревіти. Я одразу почала набирати її номер, але пристрій був вимкнений. До нас зійшлися всі діти та намагалися заспокоїти її. Я в цей час розпитувала батьків, чи не бачили вони телефон, може, десь випадково випав з кишені. Останнім був тато одного хлопчика, з яким дочка каталася на гойдалці. «Ви не бачили такий червоний телефон, з наліпками принцес» – поцікавилася я. Чоловік розвів руками. Я вже хотіла йти, але його син підійшов та голосно сказав. «Тато, не можна брехати. Ти ж сам поклав такий телефон у кишеню». Чоловік не знав, куди подітися. Його зловили на гарячому. Він віддав телефон та швидко разом з сином пішов додому. Мені хотілося йому щось сказати, та я промовчала.

Іноді діти мають більше совісті, ніж дорослі. Сподіваюся, що він не покарав сина за чесність.